11 клас.

Добрий день, дорогі друзі.

Вітаю вас на уроці української мови для одинадцятикласників

Моє ім'я Ігор Хворостяний. І я пропоную вам замислитися над питанням “стиль”.

Що об'єднує всі ці картини?

Це все – про стиль. Чи то стиль у живописі, в даному випадку маємо стиль авангардизм.

Чи то архітектурний стиль – той чи інакший.

Чи стиль, зрештою, зовнішнього вигляду людини – одягу.

Чи літературний стиль.

Є красиве визначення, що стиль – це краса.

Є інше, що стиль – це завжди вибір і відчуття смаку.

Зрештою, можливо, саме ці критерії і ляжуть сьогодні в основу

під час розгляду уроку «Функціональні стилі сучасної української мови».

Але перед тим, як дати визначення поняттю стилю,

я б хотів запропонувати вам поглянути на кілька текстів.

Їх всього чотири.

Це уривки з книги французького письменника Ремона Кемо «Вправи зі стилю».

Текст номер один – нейтральний.

Наступний текст передаватиме той самий зміст. Проте, інакше. Поглянемо на нього.

автобуса, який рухався вгору вулицею Курсель у напрямку до Шамперрейських воріт.

Зазначений автобус був заповнений, точніше навіть переповнений

Я не буду зачитувати весь текст, проте погляньмо на його завершення.

Текст номер три про те саме.

Він перед вами на екрані.

А потім – бачить, місто освободилося, ну він швиденько і плюх на нього –

і сидить довольний весь із себе.

Німножко пізніше знов бачу його, їдучи по своїх ділах в автобусі,

він коло вокзалу базарить із якимось чуваком, таким же прибацаним, як і сам.

А той йому говорить, тіпа, неплохо тобі було б

пришить ще одну пугвицю осюди на пальто. Мені б, блін, його заботи!

Той самий текст, але зовсім з іншим добором мовленнєвих засобів.

І погляньмо на фінальний.

я видрав ґудзика з корінням.

Як бачите, всі чотири тексти передають за змістом одну й ту саму інформацію:

людина їде в переповненому транспортному засобі, в неї відривається ґудзик. Все.

Але способи подачі інформації у всіх чотирьох текстах абсолютно різні.

Ми плавно перейшли до того визначення, що ж таке “стиль”?

Мовний стиль, а, оскільки всі наші чотири тексти написані різними стилями:

розмовний суржикоподібний, ви бачили, ось цей текст ”вже було послє двенацяти”.

він містить ряд таких собі слів паразитів, зменшеної лексики,

яка межує з ненормативною, часом, невнормоване використання слів і так далі.

Це – стиль розмовний.

Цей текст – зразок офіційно-ділового стилю, оскільки ми маємо ряд мовленнєвих кліше,

штампів мовлення, певну структуру офіційно-ділового листа

зі звертанням головного героя цього листа і клопотанням-скаргою.

І ось цей текст – яскравий зразок художнього стилю,

оскільки маємо образне мовлення,

маємо сонет за жанровою формою – чотирнадцять рядків, пригадайте, будь ласка.

І відповідний добір емоційно наснажених мовленнєвих засобів.

То що ж таке “стиль”?

Стиль – це сукупність засобів,

вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання.

Власне, те, з чого я починав.

Стиль – це завжди вибір.

В тій чи іншій ситуації я добираю із цілого огрому тих засобів, які є в арсеналі мови,

той чи інший мовленнєвий засіб.

Відповідно, стилістика – це розділ науки про мову, що вивчає виражальні засоби мови,

такі якості мовлення, як точність, логічність, образність, доречність.

І, також, наука про функціонування та використання мови.

Які ж є стилі сучасної української мови?

Їх основних, принаймні, п'ять.

Перший – це художній.

Художній стиль по суті – це мова художньої літератури.

Основне призначення і мета цього стилю –

це вплив на почуття та емоції людей за допомогою художніх образів.

Ознаки характерні: емоційність, образність, експресивність.

По суті, цей стиль задіює всі арсенали мовленнєві, які існують у мові,

все словникове багатство мови.

Ці тексти багаті на епітети, метафори, порівняння, інші тропи.

Можуть використовуватись також діалектні слова, професійна лексика,

різні типи речень за будовою і структурою, метою висловлювань і так далі.

Тобто, по суті, досить широкий набір засобів, якими ми можемо послуговуватися

для досягнення головної мети –

вплив на думки і почуття за допомогою художніх образів.

Жанри: трагедія, комедія, драма, роман, повість, оповідання, новела, поема, сонет.

По суті, всі ті жанри літератури, які ми і вчимо на уроках літератури.

Другий стиль - це офіційно-діловий стиль.

По суті, це мова ділових паперів.

І основна мета цього стилю – це регулювання офіційно-ділових відносин.

Цей стиль дуже чітко структурований.

Він складається з окремих компонентів, які називаються реквізитами.

Вони можуть вживатися лише в певній послідовності.

Коли ви пишете, наприклад, заяву, ви не можете її почати з тексту самої заяви:

“Прошу вас зарахувати мене до складу студентів такого-то університету”. Ні.

Ви маєте вказати адресата, тобто, кому адресована ця заява,

адресанта – себе самого чи саму, від кого ця заява надходить

і поставити дату і підпис.

Це лише один простий приклад того,

як ці складові елементи документа – реквізити, впорядковані в тексті.

Певна послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювань.

Офіційно-діловий стиль не полюбляє двозначність трактувань,

полісемію, тобто, багатозначність.

І стандартизація, про що я вже сказав.

Лексика, здебільшого, нейтральна; почасти кажуть – суха.

Залежно від того, яку галузь обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити:

суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику.

Синтаксис цього стилю характеризується певним порядком слів

і добором мовленнєвих засобів,

текст поділяють, як правило, на пункти, підпункти і так далі.

Тобто, простіше кажучи, цей стиль значно регламентований.

Жанри типові: закон, кодекс, оголошення, розписка, протокол,

виступи на зборах офіційних, наради, прес-конференції.

Ще один стиль – науковий.

Науковий стиль обслуговує сферу й потреби науки.

І основне його призначення, на відміну від художнього і офіційно-ділового –

це виклад наукового матеріалу, фактів.

Точність, логічність, інформативна насиченість, об'єктивність,

аргументованість – все це є ознаками наукового стилю.

В науковому стилі досить широко використовується термінологія

з абстрактним значенням, поширеними є слова іншомовного походження.

Текст також може розподілятися за абзацами, пунктами і підпунктами.

До тексту, як правило, введено діаграми, графіки, таблиці.

Тобто, науковий текст передбачає використання текстів різних видів і типів.

І типовими жанрами є дисертація, монографія,

посібник, підручник, анотація тощо.

Публіцистичний

Ви також можете натрапити на визначення “стиль засобів масової інформації”

чи ”стиль масової інформації”, або ”стиль мас-медіа”.

По суті, це все одні й ті ж характеристики для позначення публіцистичного стилю.

Це різновид мовлення, яким послуговуються в засобах масової інформації:

на телебаченні, в газетах, журналах, статтях тощо.

Метою публіцистичного стилю, на перший погляд,

може скластися думка, що це – інформування.

Проте, як правило, публіцистичний стиль, або стиль засобів масової інформації

має основною метою вплив.

Досить рідко ми натрапляємо на максимально об'єктивовані зразки журналістського тексту

чи будь-якого іншого тексту засобів масової інформації.

Як правило, мета публіцистичного стилю –

сформувати певну громадську думку чи особисту думку тієї, чи іншої людини.

Популярний чіткий виклад,

оскільки аудиторія, на яку орієнтується публіцистичний стиль,

надзвичайно широка – це люди з різними вподобаннями, захопленнями.

Стислість і зрозумілість інформації.

Зараз кажуть, що ніхто не читає лонгрідів, це нецікаво.

Лонгрід, тобто, мається на увазі довгий, тривалий текст.

Використання суспільно-політичної лексики.

Цей стиль також досить емоційний.

Він може містити, оскільки він і покликаний сформувати певну думку,

певні риторичні питання, риторичні оклики,

фігури замовчування: ”І хто ж у цьому винен …”.

Тон мовлення пристрасний, оцінний.

Типові жанри: виступ, нарис, стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

Розмовний стиль.

Певно, найуживаніший із усіх стилів,

оскільки ми послуговуємося ним у щоденній нашій практиці.

Це стиль, що обслуговує будь-яке спілкування людей

як офіційне, так і неофіційне, їхні побутові потреби.

І основна мета цього стилю – обмін думками, враженнями,

прохання про допомогу чи можливості надати цю допомогу, якийсь певний вплив.

Розмовно-побутовий стиль найменш унормований.

Він допускає використання і вживання мовленнєвих засобів,

що почасти перебувають, навіть, поза межею літературної мови.

Суржик, знижена лексика, порушення літературних норм

у будь-якій із можливих форм;

використання вульгаризмів, жаргонізмів; часом, спотворення вимови слів і подібне.

Використовується в абсолютно різних жанрах.

Розмовний стиль може проникати в будь-який із інших стилів.

Наприклад, коли автор, письменник створює певний художній образ,

він може надати характеристику персонажу

саме за допомогою елементів цього розмовного стилю.

І загальна.

Конструюючи речення, ще раз нагадаю вкотре про те, що стиль – це вибір.

Тобто, добираючи будь що, створюючи, наприклад, власне висловлення

на зовнішньому незалежному оцінюванні,

чи створюючи якийсь свій художній текст в художньому стилі,

пам'ятайте, що добір того чи іншого мовленнєвого засобу

напряму вплине на результат вашої діяльності.

Він має бути підпорядкований вашій меті.

Погодьтеся, навряд чи хтось в розмовному стилі почне звертатися фразами

з офіційно-ділового “Глибокошановний друже” там, де це недоречно.

У зв'язку з цим, пропоную проаналізувати чотири речення

і визначити в них стилістичні помилки.

Перше.

Професор під час лекції балакав про теорії походження людини.

Одразу щось ріже слух. Мені ріже слух слово “балакав”.

Балакати – це лексема, тобто, слово з побутового мовлення людини.

Говорили балакали, сіли та й заплакали. Знаємо таку яскраву приказку.

І коли йдеться про сферу наукової діяльності,

коли професор виголошує певну лекцію чи доповідь під час навчання в університеті,

навряд чи він балакатиме.

Він – говоритиме, вестиме мову, розповідатиме.

Інший приклад.

Шановний Петре, я відчуваю до тебе глибоку неприязнь,

оскільки ти не дозволив мені сьогодні списати в тебе контрольну роботу.

Погодьтеся, складно уявити таку ситуацію в реаліях шкільного класу

зі звертанням до свого друга, котрий не дав списати,

“Шановний Петре”, “глибока неприязнь”.

Це явно лексика зовсім з іншого стилю, з офіційно-ділового певно що.

Третій приклад.

З погляду банальної ерудиції, не кожен тверезо мислячий індивід

буде купувати товари низької якості за всі гроші світу.

Очевидно, в побутовому мовленні використання штампів і наукової,

навіть, науково-популярної, лексики в межах розмови двох друзів,

які іронізують з приводу дорогої покупки того чи іншого товару, навряд чи доречно.

І останній приклад.

Я, власне, не планувала, власне, звертатися сьогодні по допомогу.

Як бачите, тут є хиба у ось цьому слові-паразиті “власне”.

Пам'ятайте, що надмірність будь у чому мало кому коли була корисною.

Власне, як і в повторенні одних і тих самих слів в межах одного речення.

Така невиправдана тавтологія, чи, в даному випадку, повторення слова “власне”,

шкодить текстові замість того, щоб його вдосконалювати.

Повправляймося!

Пропоную поміркувати і дати відповідь на питання: до якого стилю належить уривок?

Правильна відповідь: “В”, до наукового стилю.

Другий текст.

Уривок з твору Івана Федоровича Драча.

Правильна відповідь на це питання: “Г”, до художнього.

Третій і останній текст.

Правильна відповідь, звісно: “А”, до розмовного.

А я чую, як лунає дзвінок, тому ми мусимо завершувати.

Щиро дякую вам за увагу.

Наступного разу поговоримо про стилістичне забарвлення

та виражальні можливості фразеологізмів.

До нових зустрічей!