×

우리는 LingQ를 개선하기 위해서 쿠키를 사용합니다. 사이트를 방문함으로써 당신은 동의합니다 쿠키 정책.


image

"Маленький Принц" Антуан де Сент-Екзюпері, Частина друга (1)

Частина друга (1)

Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала йому:

– Нехай приходять хоч тигри з пазурами – не страшно!

– На моїй планеті тигрів немає, – заперечив маленький принц. – До того ж тигри не їдять трави.

– Я не трава, – тихо відповіла квітка.

– Вибачте...

– Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми?

«Не переносить протягів... кепсько для рослини, – подумки відзначив маленький принц. – Дуже складно з цією квіткою...»

– Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. Там, звідки я прибула...

І урвала. Її занесло сюди ще зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе – знітилася, потім кашлянула два-три рази – хай маленький принц відчує свою вину.

– Де ж та ширма?

– Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!

Тоді вона закашляла дужче – надумала покарати його муками сумління.

Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим.

– Мені не треба було її слухати, – довірливо сказав він мені одного разу. – Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б

зворушити мене, а я розсердився...

І ще він признався:

– Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. У квітів так багато суперечностей! Але я був надто молодий, щоб уміти любити.

IX

Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Ретельно прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще у нього був один погаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Виверження вулкана – це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш – для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.

Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.

– Прощайте, – сказав квітці маленький принц.

Та вона не відповіла.

– Прощайте, – повторив він.

Вона кашлянула. Але не від простуди.

– Я була дурна, – озвалася нарешті квітка. – Вибач мені. І постарайся бути щасливим.

Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв, збентежений, із скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

– Ну, звісно, я люблю тебе, – мовила квітка. – Ти не знав цього, то моя вина. Але це не має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим... Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.

– А вітер...

– Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка.

– А звірі...

– Треба стерпіти, коли появиться дві-три гусениці, – я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі.

І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала:

– Не тягни, це мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай.

Бо не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка...

X

Планета маленького принца була поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Отож він і почав з того, що відвідав їх, – треба ж було чимось зайнятися й чомусь навчитися.

На першому астероїді жив один король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні – зовсім простому, а проте величному.

– А, ось і підданий! – вигукнув король, побачивши маленького принца.

«Як він може мене пізнати? – подумки спитав себе маленький принц. – Він же ніколи не бачив мене».

Він не знав, що світ для королів дуже спрощений. Для них усі люди – піддані.

– Підійди, щоб я тебе краще бачив, – сказав король, страшенно гордий, що нарешті може бути над кимось королем.

Маленький принц озирнувся, шукаючи, де б сісти, але всю планету покрила пишна горностаєва мантія. Мусив стояти і, стоячи, позіхнув з утоми.

– Етикет не дозволяє позіхати в присутності монарха, – сказав король. – Я забороняю тобі позіхати.

– Не можу стриматись, – відповів маленький принц, страшенно зніяковівши. – Я довго був у дорозі і не спав...

– Ну, тоді наказую тобі позіхати, – мовив йому король. – Я багато років не бачив, щоб хто позіхав. Це мені цікаво. Ну, позіхай ще! Це мій наказ.

– Це мене лякає... більше не можу... – відказав маленький принц і весь почервонів.

– Гм.. Гм... Тоді... – мовив король, – тоді наказую тобі то позіхати, то...

Король трохи заплутався і, здавалось, аж розсердився. Адже для короля було головне – щоб поважали його авторитет. Він не терпів непокори. Це був абсолютний монарх. Але він був дуже добрий і тому давав розумні накази.

«Якщо б я, – звичайно казав він, – якщо б я звелів своєму генералові обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то це була б не його вина. Винен був би я».

– Можна мені сісти? – несміливо поцікавився маленький принц.

– Наказую тобі сісти! – відповів король і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії.

Одне дивувало маленького принца. Планета була зовсім маленька. Чим же міг король тут правити?

– Вибачте, ваша величність, – озвався він, – дозвольте запитати...

– Наказую: питай! – поспіхом мовив король.

– Ваша величність... чим ви правите?

– Усім, – дуже просто відповів король.

– Усім?

Король скромним жестом показав на свою планету й на інші і на зірки.

– І всім цим ви правите? – перепитав маленький принц.

– Усім, – одказав король.

Бо він був не тільки абсолютний монарх, а й володар всесвіту.

– І зорі скоряються вам?

– Ну певно, – потвердив король. – Зорі негайно виконують мої накази. Я не терплю непокори.

Така могутність викликала захоплення у маленького принца. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, або навіть сто чи двісті разів, і ніколи не пересуваючи стільця! Згадавши свою покинуту маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити короля:

– Мені хотілося б подивитись, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити...

– Якщо б я звелів своєму генералові літати, як метелик, з квітки на квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то хто був би в тому винен – він чи я?

– Ви, ваша величність, – твердо відповів маленький принц.

– Точно, – згодився король. – Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити. Основою влади має бути передусім розум. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні.

– А як же мій захід сонця? – нагадав маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступив, доки не діставав відповіді.

– Буде тобі й захід сонця. Я зажадаю, щоб воно зайшло. Але в своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови.

– А коли це буде? – поцікавився маленький принц.

Гм... гм... – відповів король, спочатку заглянувши у товстий календар. – Це буде... гм, гм... сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. І тоді ти побачиш, як точно виконуються мої накази.

Маленький принц позіхнув. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. І потім уже він трохи нудьгував.

– Мені більше тут нічого робити, – сказав він королю. – Пора в дорогу.

– Залишся! – мовив король, дуже гордий з того, що в нього є підданий. – Залишся, я призначу тебе міністром.

– Міністром чого?

– Міністром... міністром юстиції.

– Але ж тут нікого судити!

– Це невідомо, – заперечив король. – Я ще не все своє королівство оглянув. Я дуже старий, для карети нема в мене місця, а ходити пішки стомлююсь.

Маленький принц нахилився і ще раз глянув на другий бік планети.

– О! Я вже подивився! – вигукнув він. – Там більше нікого немає.

– Тоді судитимеш самого себе, – відповів король. – Це важче. Себе судити набагато важче, ніж інших. Якщо ти зможеш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий.

– Сам себе я хоч де можу судити, – сказав маленький принц. – Нема чого мені тут жити.

– Гм, гм... – замислився король. – Здається, на моїй планеті десь є старий пацюк. Уночі я його чую. Ти зможеш судити цього старого пацюка. Час від часу будеш засуджувати його до смерті. Таким чином від тебе залежатиме його життя. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб зберегти його. Він же у нас один.

– Не люблю я засуджувати до смерті, – сказав маленький принц. – І мені вже пора йти.

– Ні, – заперечив король.

Маленький принц, хоч він уже й зібрався в дорогу, зовсім не хотів засмучувати старого монарха.

– Якщо ви, ваша величність, хотіли б, щоб вашу волю точно виконували, ви могли б дати мені розумний наказ. Веліти, наприклад, не гаючи ні хвилини, вирушити в дорогу. Мені здається, умови для цього сприятливі...

Король нічого не відповів, маленький принц трохи повагався, потім зітхнув і пішов собі.

– Призначаю тебе своїм послом! – квапливо гукнув король.

І вигляд у нього був надзвичайно владний. «Дивні люди ці дорослі», – подумав маленький принц, мандруючи далі.

XI

На другій планеті жив честолюбець.

– А-а, ось і шанувальник прибув! – скрикнув він, ще здалеку помітивши маленького принца.

Адже для пихатих усі інші – їхні шанувальники.

– Добридень, – сказав маленький принц. – Який смішний у вас капелюх.

– Це для вітання, – пояснив честолюбець. – Щоб кланятися, коли мене вітають. На жаль, сюди ніхто ніколи не приходить.

– Он як? – сказав маленький принц, нічого не зрозумівши.

– Поплескай у долоні, – порадив йому честолюбець.

Маленький принц поплескав у долоні. Честолюбець, трохи піднявши капелюха, поштиво вклонився.

«Тут цікавіше, ніж у короля», – подумав маленький принц. І знов почав плескати в долоні. А честолюбець, піднімаючи свого капелюха, знову кланявся.

Через п'ять хвилин ця одноманітна гра стомила маленького принца.

– А що треба зробити, щоб капелюх упав? – спитав він.

Але честолюбець не почув. Пихаті люди не чують нічого, крім похвали.

– Ти справді дуже шануєш мене? – спитав він маленького принца.

– А що значить – шанувати?

– Шанувати – значить визнавати, що я найвродливіший, найкраще одягнутий, найбагатший і найрозумніший на планеті.

– Але ж на твоїй планеті ти один!

– Зроби мені ласку, все одно шануй мене!

– Я шаную, – сказав маленький принц, легенько стенувши плечима, – та яка тобі від того користь?

І він утік од честолюбця.

«Ці дорослі – таки дуже дивні люди», – простодушно подумав він, мандруючи далі.

XII

На наступній планеті жив пияк. Маленький принц був там зовсім недовго, а все одно його огорнув глибокий сум. Пияк мовчки сидів перед справжньою колекцією пляшок – порожніх і повних.

– Що ти тут робиш? – поцікавився маленький принц.

– П'ю, – понуро відповів пияк.

– Нащо ти п'єш? – спитав маленький принц.

– Щоб забути, – відказав пияк.

– Що забути? – допитувався маленький принц, якому вже стало шкода пияка.

– Забути, що мені соромно, – признався пияк, похнюпившись.

– Чого ж тобі соромно? – спитав маленький принц, який дуже хотів допомогти йому.

– Соромно, що п'ю! – закінчив пияк і остаточно замовк.

А маленький принц, спантеличений, пішов собі. «Ці дорослі, без сумніву, дуже, дуже дивні люди», – думав він, мандруючи далі.

XIII

Четверта планета належала бізнесменові. Цей чоловік був так зайнятий, що коли прийшов маленький принц, він навіть голови не підвів.

– Добрий день, – сказав маленький принц. – У вас погасла сигарета.

– Три і два – п'ять. П'ять і сім – дванадцять. Дванадцять і три – п'ятнадцять. Добрий день. П'ятнадцять і сім – двадцять два. Двадцять два і шість – двадцять вісім. Немає часу прикурити. Двадцять шість і п'ять – тридцять один. Ху! Отже, разом п'ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один.

– П'ятсот мільйонів чого?

– Га? Ти ще тут? П'ятсот мільйонів... я вже не знаю чого... У мене стільки роботи! Я людина серйозна, мені нема коли розважатися теревенями! Два і п'ять – сім...

– П'ятсот мільйонів чого? – повторив маленький принц, який ніколи, спитавши про щось, не відступав, доки не діставав відповіді.

Бізнесмен підвів голову:

– За п'ятдесят чотири роки, що я живу на цій планеті, було тільки три випадки, коли мене щось турбувало. Перший раз це сталося двадцять два роки тому – сюди бозна-звідки залетів хрущ. Він так жахливо гудів, що я зробив чотири помилки в підрахунках. Другого разу – одинадцять років тому – в мене був приступ ревматизму. Мало фізичних вправ. Мені нема коли тинятися. Я людина серйозна. Третій раз... оце зараз! Отже, я казав, п'ятсот один мільйон!..

– Чого?

Бізнесмен зрозумів, що йому не дадуть спокою.

– Отих маленьких штучок, які інколи можна побачити в повітрі.

– Що ж то – мухи?

– Та ні, такі маленькі, блискучі.

– Бджоли?

– Та ні ж. Маленькі золоті штучки, які викликають мрії у ледарів. Але я людина серйозна. Мені нема коли мріяти.

– А-а! Це зірки?

– Так, так... Зірки.

– П'ятсот мільйонів зірок – що ж ти з ними робиш?

– П'ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я люблю точність.

– То що ж ти робиш з тими зірками?

– Що роблю?

– Так.

– Нічого. Я ними володію.

– Володієш зірками?

– Так.

– Але я вже бачив короля, який...

– Королі нічим не володіють. Вони тільки правлять. Це велика різниця.

– А навіщо тобі володіти зірками?

– Щоб бути багатим.

– А нащо бути багатим?

– Щоб купувати нові зірки, якщо їх хтось відкриє.

«Цей, – подумав маленький принц, – міркує майже так, як той пияк».

Одначе розпитував далі:

– Як можна володіти зірками?

– А чиї вони, зірки? – буркотливо запитав бізнесмен.

– Не знаю. Нічиї.

– Отже, вони мої, бо я перший про це подумав.

– І цього досить?

– Ну певно. Коли ти знаходиш десь діамант, який нікому не належить, то він твій. Коли ти знаходиш десь острів, який нікому не належить, то він твій. Коли в тебе першого виникає якась ідея, ти береш на неї патент: вона твоя. Я володію зірками тому, що до мене ніхто не додумався ними заволодіти.

– Оце правда, – сказав маленький принц. – І що ж ти з ними робиш?

– Завідую ними, – відповів бізнесмен. – Лічу їх і перелічую. Це важко. Але я людина серйозна.

Це ще не вдовольнило маленького принца.

– Якщо у мене є шовкова хустина, я можу пов'язати її на шию і взяти з собою, – сказав він. – Якщо у мене є квітка, я можу її зірвати і взяти з собою. А ти ж не можеш забрати зірок!

– Ні, зате можу покласти їх у банк.

– Як це розуміти?

– А так: я пишу на папірці, скільки у мене зірок. Потім кладу той папірець у шухляду і замикаю її на ключ.

– І все?

– Цього досить.

«Цікаво! – подумав маленький принц. – І навіть поетично. Але це не дуже серйозно!»

Маленький принц по-своєму розумів, що таке серйозні речі, – зовсім не так, як дорослі.

– У мене, – сказав він, – є квітка, я щоранку її поливаю. У мене є три вулкани, я щотижня їх прочищаю. Усі прочищаю – і діючі, і той, що погас. Хто знає, як воно буде. І моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. А зіркам од тебе нема


Частина друга (1) Part two (1)

Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і маленький принц геть замучився з нею. Soon it turned out that the beauty was very proud and distrustful, and the little prince was tormented with her. 곧 그 아름다움이 매우 교만하고 불신한다는 것이 밝혀졌고 어린 왕자는 그녀와 함께 힘든 시간을 보냈습니다. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала йому: One day, speaking of her four thorns, she said to him: 어느 날 그녀는 네 개의 가시에 대해 이야기하면서 그에게 말했습니다.

– Нехай приходять хоч тигри з пазурами – не страшно! - Let the tigers with claws come at least - it's not scary! - 적어도 발톱이 있는 호랑이는 오게 하세요 - 무섭지 않아요!

– На моїй планеті тигрів немає, – заперечив маленький принц. "There are no tigers on my planet," the little prince protested. "내 행성에는 호랑이가 없어." 어린 왕자가 항의했다. – До того ж тигри не їдять трави. - Besides, tigers do not eat grass. - 게다가 호랑이는 풀을 먹지 않습니다.

– Я не трава, – тихо відповіла квітка. - I am not a grass, - answered the flower quietly. "나는 풀이 아니야." 꽃이 조용히 대답했다.

– Вибачте... - 죄송합니다...

– Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. - I'm not afraid of tigers at all, but I can't stand drafts. - 나는 호랑이를 전혀 두려워하지 않지만 드래프트는 견딜 수 없습니다. У вас немає ширми? Don't have a screen?

«Не переносить протягів... кепсько для рослини, – подумки відзначив маленький принц. "Doesn't tolerate drafts... bad for the plant," the little prince noted in his mind. 어린 왕자는 마음속으로 "외풍을 견디지 못해요... 식물에 해롭습니다."라고 말했습니다. – Дуже складно з цією квіткою...» "It's very difficult with this flower..." "이 꽃은 너무 힘들어..."

– Увечері накрийте мене ковпаком. - Cover me with a cap in the evening. -저녁에는 모자로 덮어주세요. У вас надто холодно. Незатишна планета. Restless planet. 불안한 행성. Там, звідки я прибула...

І урвала. 그리고 나는 포기했다. Її занесло сюди ще зернятком. It was brought here as a seed. 그것은 씨앗으로 여기로 옮겨졌습니다. Вона нічого не могла знати про інші світи. She could not know anything about other worlds. 그녀는 다른 세계에 대해 아무것도 알 수 없었습니다. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе – знітилася, потім кашлянула два-три рази – хай маленький принц відчує свою вину. She wanted to lie so naively and exposed herself - she blushed, then coughed two or three times - let the little prince feel his guilt. 그녀는 너무 순진하게 거짓말을 하고 싶어 자신을 드러냈다. 얼굴을 붉히다가 두세 번 기침을 했다. 어린 왕자가 죄책감을 느끼도록 했다.

– Де ж та ширма? - Where is that screen? - 그 화면은 어디에 있습니까?

– Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене! - I wanted to go look for her, but you talked to me! - 나는 그녀를 찾으러 가고 싶었지만 당신이 나에게 말했어요!

Тоді вона закашляла дужче – надумала покарати його муками сумління. Then she coughed harder - she thought of punishing him with pangs of conscience. 그런 다음 그녀는 더 세게 기침했습니다. 그녀는 양심의 가책으로 그를 처벌하려고 생각했습니다.

Отож незабаром у маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. So, soon the little prince, although he loved the wonderful flower, had doubts. 그래서 어린 왕자는 멋진 꽃을 사랑했지만 곧 의심을 품게 되었습니다. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим. He took the words that had no weight to heart and felt very unhappy. 무게감이 없는 그 말에 그는 마음에 와 닿았고 매우 불행했다.

– Мені не треба було її слухати, – довірливо сказав він мені одного разу. "I didn't have to listen to her," he confided to me once. "나는 그녀의 말을 들을 필요가 없었다"고 그는 나에게 한 번 털어놓았다. – Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. You have to look at them and breathe in their fragrance. 당신은 그들을보고 그들의 향기를 흡입해야합니다. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. My flower filled my entire planet with fragrance, and I did not know how to enjoy it. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б That talk about tiger claws would have 호랑이 발톱에 대한 이야기는

зворушити мене, а я розсердився... move me, and I got angry... 날 움직여, 그리고 난 화났어...

І ще він признався: And he also admitted:

– Тоді я ще нічого не розумів! - Then I didn't understand anything yet! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. 그녀의 말이 아니라 그녀의 행동으로 모든 것을 판단해야했습니다. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. She gave me her perfume, enlightened me. 그녀는 나에게 그녀의 향수를 줬고 나를 깨우쳐 주었다. Я не повинен був тікати! I shouldn't have run away! 도망치지 말았어야 했다! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. Behind those naive tricks I should have guessed tenderness. 그 순진한 속임수 뒤에 나는 부드러움을 추측했어야 했다. У квітів так багато суперечностей! Flowers have so many contradictions! 꽃에는 많은 모순이 있습니다! Але я був надто молодий, щоб уміти любити. But I was too young to know how to love.

**__IX__**

Мені здається, що він утік з перелітними птахами. I think he escaped with the migratory birds. 철새와 함께 탈출한 것 같아요. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. In the morning of that day, he diligently cleaned his planet. 그날 아침 그는 부지런히 자신의 행성을 청소했습니다. Ретельно прочистив діючі вулкани. Thoroughly cleaned active volcanoes. 철저히 청소된 활화산. Він мав два діючих вулкани. It had two active volcanoes. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. It was very convenient to heat breakfast on them. 그들에게 아침 식사를 데우는 것이 매우 편리했습니다. І ще у нього був один погаслий вулкан. And he also had one extinct volcano. 그리고 그는 또한 하나의 사화산을 가지고 있었습니다. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! But, as he said, who knows what can happen! 그러나 그가 말했듯이 무슨 일이 일어날지 누가 알겠습니까! Отож він прочистив і згаслий вулкан. So he also cleaned the extinct volcano. 그래서 그는 사화산도 청소했습니다. Добре прочищені вулкани горять рівно і тихо, без вивержень. Well-cleaned volcanoes burn evenly and quietly, without eruptions. 깨끗하게 청소된 화산은 분출 없이 고르게 조용하게 타오릅니다. Виверження вулкана – це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. A volcanic eruption is like a fire in a chimney when soot is burning there. 화산 폭발은 그을음이 타고 있을 때 굴뚝에 불이 붙는 것과 같습니다. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш – для цього ми надто малі. On Earth, of course, you cannot clean volcanoes - we are too small for that. 물론 지구에서는 화산을 청소할 수 없습니다. 그러기에는 우리가 너무 작습니다. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів. That is why they cause us so much trouble.

Пойнятий смутком, маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Overcome with sadness, the little prince also plucked the last baobab sprouts. Він думав, що ніколи більше не повернеться. He thought he would never come back. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. But all this usual work that morning was extremely pleasant to him. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав. And when he watered the beautiful flower for the last time and was about to cover it with a cap, he almost cried.

– Прощайте, – сказав квітці маленький принц. "Goodbye," said the little prince to the flower.

Та вона не відповіла. But she did not answer.

– Прощайте, – повторив він. "Goodbye," he repeated.

Вона кашлянула. Але не від простуди. But not from a cold.

– Я була дурна, – озвалася нарешті квітка. "I was stupid," said the flower at last. – Вибач мені. - Forgive me. І постарайся бути щасливим. And try to be happy.

Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. The little prince was very surprised that she did not scold him. Стояв, збентежений, із скляним ковпаком у руках. He stood, confused, with a glass cap in his hands. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

– Ну, звісно, я люблю тебе, – мовила квітка. – Ти не знав цього, то моя вина. Але це не має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим... Залиш цей ковпак. You were as stupid as I was. Try to be happy... Leave this cap. Він мені вже не потрібен. I don't need him anymore.

– А вітер...

– Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. - I don't really have a cold... The coolness of the night will be useful to me. Я ж квітка.

– А звірі... - And the animals...

– Треба стерпіти, коли появиться дві-три гусениці, – я ж хочу познайомитися з метеликами. - We have to wait until two or three caterpillars appear, - I want to get to know the butterflies. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? And who will visit me? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі.

І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала:

– Не тягни, це мене дратує! - Don't drag, it annoys me! Ти ж надумав іти. Вирушай.

Бо не хотіла, щоб маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка...

**__X__**

Планета маленького принца була поблизу астероїдів 325, 326, 327, 328, 329 і 330. The little prince planet was near asteroids 325, 326, 327, 328, 329 and 330. Отож він і почав з того, що відвідав їх, – треба ж було чимось зайнятися й чомусь навчитися. So he started by visiting them - he had to do something and learn something.

На першому астероїді жив один король. Убраний у пурпур і горностай, він сидів на троні – зовсім простому, а проте величному. Dressed in purple and ermine, he sat on a throne - quite simple, but majestic.

– А, ось і підданий! – вигукнув король, побачивши маленького принца.

«Як він може мене пізнати? "How can he know me? – подумки спитав себе маленький принц. – Він же ніколи не бачив мене».

Він не знав, що світ для королів дуже спрощений. He did not know that the world for kings is very simplified. Для них усі люди – піддані. For them, all people are subjects.

– Підійди, щоб я тебе краще бачив, – сказав король, страшенно гордий, що нарешті може бути над кимось королем.

Маленький принц озирнувся, шукаючи, де б сісти, але всю планету покрила пишна горностаєва мантія. The little prince looked around, looking for a place to sit, but the entire planet was covered by a lush ermine mantle. Мусив стояти і, стоячи, позіхнув з утоми. He had to stand and while standing he yawned from fatigue.

– Етикет не дозволяє позіхати в присутності монарха, – сказав король. - Etiquette does not allow yawning in the presence of the monarch, - said the king. – Я забороняю тобі позіхати. - I forbid you to yawn.

– Не можу стриматись, – відповів маленький принц, страшенно зніяковівши. - I can't help myself, - answered the little prince, terribly embarrassed. – Я довго був у дорозі і не спав... - I was on the road for a long time and did not sleep...

– Ну, тоді наказую тобі позіхати, – мовив йому король. - Well, then I order you to yawn, - the king told him. – Я багато років не бачив, щоб хто позіхав. - I haven't seen anyone yawn for many years. Це мені цікаво. This is interesting to me. Ну, позіхай ще! Well, yawn again! Це мій наказ. This is my order.

– Це мене лякає... більше не можу... – відказав маленький принц і весь почервонів. - It scares me... I can't do it anymore... - answered the little prince and blushed all over.

– Гм.. Гм... Тоді... – мовив король, – тоді наказую тобі то позіхати, то... - Um... Um... Then... - said the king - then I order you to yawn, then...

Король трохи заплутався і, здавалось, аж розсердився. The king was a little confused and seemed even angry. Адже для короля було головне – щоб поважали його авторитет. After all, the most important thing for the king was that his authority be respected. Він не терпів непокори. He did not tolerate disobedience. Це був абсолютний монарх. He was an absolute monarch. Але він був дуже добрий і тому давав розумні накази. But he was very kind and therefore gave reasonable orders.

«Якщо б я, – звичайно казав він, – якщо б я звелів своєму генералові обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то це була б не його вина. "If I," he said of course, "if I ordered my general to turn into a seabird and the general did not carry out the order, it would not be his fault. Винен був би я».

– Можна мені сісти? – несміливо поцікавився маленький принц. - asked the little prince timidly.

– Наказую тобі сісти! – відповів король і велично підібрав полу своєї горностаєвої мантії. - replied the king and majestically picked up the hem of his ermine mantle.

Одне дивувало маленького принца. One thing surprised the little prince. Планета була зовсім маленька. The planet was very small. Чим же міг король тут правити? What could the king rule here?

– Вибачте, ваша величність, – озвався він, – дозвольте запитати... - Excuse me, your majesty, - he said, - allow me to ask...

– Наказую: питай! - I order: ask! – поспіхом мовив король. - said the king hastily.

– Ваша величність... чим ви правите? - Your majesty... what do you rule?

– Усім, – дуже просто відповів король. - To everyone, - answered the king very simply.

– Усім?

Король скромним жестом показав на свою планету й на інші і на зірки. With a modest gesture, the king pointed to his planet and to the others and to the stars.

– І всім цим ви правите? – перепитав маленький принц. - asked the little prince.

– Усім, – одказав король.

Бо він був не тільки абсолютний монарх, а й володар всесвіту. Because he was not only an absolute monarch, but also the ruler of the universe.

– І зорі скоряються вам? - And the stars obey you?

– Ну певно, – потвердив король. - Well, probably, - confirmed the king. – Зорі негайно виконують мої накази. - Zori immediately carry out my orders. Я не терплю непокори. I do not tolerate disobedience.

Така могутність викликала захоплення у маленького принца. Such power caused admiration in the little prince. От би йому таку владу, тоді б він зміг милуватися заходом сонця не сорок чотири рази на день, а сімдесят два, або навіть сто чи двісті разів, і ніколи не пересуваючи стільця! If only he had such power, then he would be able to admire the sunset not forty-four times a day, but seventy-two, or even one hundred or two hundred times, and never moving his chair! Згадавши свою покинуту маленьку планету, він трохи засумував і наважився попросити короля: Remembering his abandoned little planet, he felt a little sad and dared to ask the king:

– Мені хотілося б подивитись, як заходить сонце... Зробіть ласку... Накажіть сонцю заходити... - I would like to see how the sun sets... Do me a favor... Tell the sun to set...

– Якщо б я звелів своєму генералові літати, як метелик, з квітки на квітку, або написати трагедію, або обернутися на морського птаха і генерал не виконав би наказу, то хто був би в тому винен – він чи я? - If I ordered my general to fly like a butterfly, from flower to flower, or to write a tragedy, or to turn into a seabird, and the general did not carry out the order, then who would be to blame - he or I?

– Ви, ваша величність, – твердо відповів маленький принц. "You, your majesty," answered the little prince firmly.

– Точно, – згодився король. – Від кожного треба вимагати тільки те, що він може зробити. - It is necessary to demand from everyone only what he can do. Основою влади має бути передусім розум. The basis of power should be first of all reason. Якщо ти накажеш своєму народові кинутись у море, він зробить революцію. If you order your people to throw themselves into the sea, they will make a revolution. Я маю право вимагати покори, бо мої накази розумні. I have the right to demand obedience because my orders are reasonable.

– А як же мій захід сонця? - And what about my sunset? – нагадав маленький принц, який, спитавши про щось, ніколи не відступив, доки не діставав відповіді. - reminded the little prince who, having asked about something, never retreated until he got an answer.

– Буде тобі й захід сонця. - You will also enjoy the sunset. Я зажадаю, щоб воно зайшло. I will demand that it go down. Але в своїй мудрості правителя почекаю, коли будуть сприятливі умови. But in my ruler's wisdom, I will wait for favorable conditions.

– А коли це буде? – поцікавився маленький принц. - asked the little prince.

Гм... гм... – відповів король, спочатку заглянувши у товстий календар. Um... um... - answered the king, first looking at the thick calendar. – Це буде... гм, гм... сьогодні це буде о сьомій годині сорок хвилин вечора. - It will be... um, um... today it will be at seven forty minutes in the evening. І тоді ти побачиш, як точно виконуються мої накази. And then you will see how exactly my orders are carried out.

Маленький принц позіхнув. The little prince yawned. Шкода, що тут не завжди можна побачити захід сонця. It's a pity that you can't always see the sunset here. І потім уже він трохи нудьгував. And then he got a little bored.

– Мені більше тут нічого робити, – сказав він королю. "I have nothing more to do here," he told the king. – Пора в дорогу. - It's time to go.

– Залишся! - Stay! – мовив король, дуже гордий з того, що в нього є підданий. - said the king, very proud of the fact that he has a subject. – Залишся, я призначу тебе міністром. - Stay, I will appoint you as a minister.

– Міністром чого? - Minister of what?

– Міністром... міністром юстиції. - The minister... the minister of justice.

– Але ж тут нікого судити!

– Це невідомо, – заперечив король. – Я ще не все своє королівство оглянув. - I haven't seen all of my kingdom yet. Я дуже старий, для карети нема в мене місця, а ходити пішки стомлююсь. I am very old, I have no room for a carriage, and I get tired of walking.

Маленький принц нахилився і ще раз глянув на другий бік планети. The little prince bent down and once again looked at the other side of the planet.

– О! Я вже подивився! – вигукнув він. – Там більше нікого немає.

– Тоді судитимеш самого себе, – відповів король. - Then you will judge yourself - answered the king. – Це важче. - It is more difficult. Себе судити набагато важче, ніж інших. It is much harder to judge yourself than others. Якщо ти зможеш правильно судити самого себе, то ти справді мудрий. If you can judge yourself correctly, then you are truly wise.

– Сам себе я хоч де можу судити, – сказав маленький принц. – Нема чого мені тут жити.

– Гм, гм... – замислився король. - Um, um... - thought the king. – Здається, на моїй планеті десь є старий пацюк. - It seems that there is an old rat somewhere on my planet. Уночі я його чую. I hear him at night. Ти зможеш судити цього старого пацюка. You can judge this old rat. Час від часу будеш засуджувати його до смерті. From time to time you will condemn him to death. Таким чином від тебе залежатиме його життя. In this way, his life will depend on you. Але щоразу ти даватимеш йому помилування, щоб зберегти його. But every time you will give him a pardon to keep him. Він же у нас один. He is the only one we have.

– Не люблю я засуджувати до смерті, – сказав маленький принц. "I don't like to condemn to death," said the little prince. – І мені вже пора йти. - And it's time for me to go.

– Ні, – заперечив король. - No, - the king objected.

Маленький принц, хоч він уже й зібрався в дорогу, зовсім не хотів засмучувати старого монарха. The little prince, although he was already on his way, did not want to upset the old monarch at all.

– Якщо ви, ваша величність, хотіли б, щоб вашу волю точно виконували, ви могли б дати мені розумний наказ. - If you, your majesty, would like your will to be exactly carried out, you could give me a reasonable order. Веліти, наприклад, не гаючи ні хвилини, вирушити в дорогу. To order, for example, to set off without missing a minute. Мені здається, умови для цього сприятливі...

Король нічого не відповів, маленький принц трохи повагався, потім зітхнув і пішов собі. The king did not answer, the little prince hesitated a little, then sighed and went away.

– Призначаю тебе своїм послом! - I appoint you as my ambassador! – квапливо гукнув король. - shouted the king hastily.

І вигляд у нього був надзвичайно владний. And he had an extremely domineering look. «Дивні люди ці дорослі», – подумав маленький принц, мандруючи далі. "These adults are strange people," thought the little prince, traveling further.

**__XI__**

На другій планеті жив честолюбець. An ambitious man lived on the second planet.

– А-а, ось і шанувальник прибув! - Ah, here the fan has arrived! – скрикнув він, ще здалеку помітивши маленького принца. - he shouted, noticing the little prince from afar.

Адже для пихатих усі інші – їхні шанувальники. After all, for the proud, everyone else is their fan.

– Добридень, – сказав маленький принц. – Який смішний у вас капелюх. - What a funny hat you have.

– Це для вітання, – пояснив честолюбець. - This is for greetings, - explained the ambitious man. – Щоб кланятися, коли мене вітають. - To bow when they greet me. На жаль, сюди ніхто ніколи не приходить. Unfortunately, no one ever comes here.

– Он як? - How is he? – сказав маленький принц, нічого не зрозумівши. - said the little prince, not understanding anything.

– Поплескай у долоні, – порадив йому честолюбець. - Clap your hands, - the ambitious person advised him.

Маленький принц поплескав у долоні. The little prince clapped his hands. Честолюбець, трохи піднявши капелюха, поштиво вклонився. The ambitious man, raising his hat a little, bowed respectfully.

«Тут цікавіше, ніж у короля», – подумав маленький принц. "It's more interesting here than at the king's," thought the little prince. І знов почав плескати в долоні. And he started clapping his hands again. А честолюбець, піднімаючи свого капелюха, знову кланявся. And the ambitious man, raising his hat, bowed again.

Через п'ять хвилин ця одноманітна гра стомила маленького принца. After five minutes, this monotonous game tired the little prince.

– А що треба зробити, щоб капелюх упав? - What should be done to make the hat fall? – спитав він. he asked.

Але честолюбець не почув. But the ambitious man did not hear. Пихаті люди не чують нічого, крім похвали. Proud people hear nothing but praise.

– Ти справді дуже шануєш мене? - Do you really respect me a lot? – спитав він маленького принца. - he asked the little prince.

– А що значить – шанувати? - What does it mean to respect?

– Шанувати – значить визнавати, що я найвродливіший, найкраще одягнутий, найбагатший і найрозумніший на планеті. - To respect means to admit that I am the most handsome, the best dressed, the richest and the smartest on the planet.

– Але ж на твоїй планеті ти один! - But you are alone on your planet!

– Зроби мені ласку, все одно шануй мене! - Do me a favor, respect me anyway!

– Я шаную, – сказав маленький принц, легенько стенувши плечима, – та яка тобі від того користь? - I respect it, - said the little prince, slightly shrugging his shoulders, - but what is the use of that to you?

І він утік од честолюбця. And he ran away from the ambitious man.

«Ці дорослі – таки дуже дивні люди», – простодушно подумав він, мандруючи далі. "These adults are very strange people," he thought naively, traveling on.

**__XII__**

На наступній планеті жив пияк. On the next planet lived a drunkard. Маленький принц був там зовсім недовго, а все одно його огорнув глибокий сум. The little prince was there for a very short time, but still he was enveloped in deep sadness. Пияк мовчки сидів перед справжньою колекцією пляшок – порожніх і повних. The drunk sat in silence in front of a veritable collection of bottles - empty and full.

– Що ти тут робиш? - What are you doing here? – поцікавився маленький принц. - asked the little prince.

– П'ю, – понуро відповів пияк. "I'm drinking," answered the drunkard gloomily.

– Нащо ти п'єш? - Why are you drinking? – спитав маленький принц. - asked the little prince.

– Щоб забути, – відказав пияк. - To forget, - answered the drunkard.

– Що забути? - What to forget? – допитувався маленький принц, якому вже стало шкода пияка. - asked the little prince, who already felt sorry for the drunkard.

– Забути, що мені соромно, – признався пияк, похнюпившись. - To forget that I am ashamed, - admitted the drunkard, crouching down.

– Чого ж тобі соромно? - What are you ashamed of? – спитав маленький принц, який дуже хотів допомогти йому. - asked the little prince, who really wanted to help him.

– Соромно, що п'ю! - It's a shame that I drink! – закінчив пияк і остаточно замовк. - finished the drunkard and finally fell silent.

А маленький принц, спантеличений, пішов собі. And the little prince, puzzled, went away. «Ці дорослі, без сумніву, дуже, дуже дивні люди», – думав він, мандруючи далі. "These adults are, no doubt, very, very strange people," he thought as he traveled on.

**__XIII__**

Четверта планета належала бізнесменові. The fourth planet belonged to a businessman. Цей чоловік був так зайнятий, що коли прийшов маленький принц, він навіть голови не підвів. This man was so busy that when the little prince came, he did not even raise his head.

– Добрий день, – сказав маленький принц. – У вас погасла сигарета. - Your cigarette has gone out.

– Три і два – п'ять. - Three and two are five. П'ять і сім – дванадцять. Five and seven are twelve. Дванадцять і три – п'ятнадцять. Добрий день. П'ятнадцять і сім – двадцять два. Двадцять два і шість – двадцять вісім. Немає часу прикурити. No time to light a cigarette. Двадцять шість і п'ять – тридцять один. Twenty-six and five is thirty-one. Ху! Hoo! Отже, разом п'ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять один. So, in total five hundred one million six hundred twenty two thousand seven hundred thirty one.

– П'ятсот мільйонів чого?

– Га? - Huh? Ти ще тут? П'ятсот мільйонів... я вже не знаю чого... У мене стільки роботи! Five hundred million... I don't know what... I have so much work! Я людина серйозна, мені нема коли розважатися теревенями! I'm a serious person, I don't have time to have fun with pranks! Два і п'ять – сім...

– П'ятсот мільйонів чого? – повторив маленький принц, який ніколи, спитавши про щось, не відступав, доки не діставав відповіді. - repeated the little prince, who, having asked about something, never retreated until he got an answer.

Бізнесмен підвів голову: The businessman raised his head:

– За п'ятдесят чотири роки, що я живу на цій планеті, було тільки три випадки, коли мене щось турбувало. - In the fifty-four years that I have lived on this planet, there were only three cases when something bothered me. Перший раз це сталося двадцять два роки тому – сюди бозна-звідки залетів хрущ. The first time it happened was twenty-two years ago - a roach flew here from who knows where. Він так жахливо гудів, що я зробив чотири помилки в підрахунках. It buzzed so terribly that I made four miscalculations. Другого разу – одинадцять років тому – в мене був приступ ревматизму. The second time - eleven years ago - I had an attack of rheumatism. Мало фізичних вправ. Little physical exercise. Мені нема коли тинятися. I don't have time to hang around. Я людина серйозна. I am a serious person. Третій раз... оце зараз! The third time... this is now! Отже, я казав, п'ятсот один мільйон!.. So, I said, five hundred and one million!

– Чого?

Бізнесмен зрозумів, що йому не дадуть спокою. The businessman understood that he would not be allowed to rest.

– Отих маленьких штучок, які інколи можна побачити в повітрі. - Those little things that you can sometimes see in the air.

– Що ж то – мухи? - What are the flies?

– Та ні, такі маленькі, блискучі. - No, they are so small, shiny.

– Бджоли? - Bees?

– Та ні ж. Маленькі золоті штучки, які викликають мрії у ледарів. - Well, no. Little golden things that make lazy people dream. Але я людина серйозна. Мені нема коли мріяти. I don't have time to dream.

– А-а! Це зірки?

– Так, так... Зірки.

– П'ятсот мільйонів зірок – що ж ти з ними робиш?

– П'ятсот один мільйон шістсот двадцять дві тисячі сімсот тридцять одна. Я людина серйозна, я люблю точність. I am a serious person, I like accuracy.

– То що ж ти робиш з тими зірками? - So what are you doing with those stars?

– Що роблю?

– Так.

– Нічого. Я ними володію. I own them.

– Володієш зірками? - Do you own stars?

– Так.

– Але я вже бачив короля, який... - But I have already seen a king who...

– Королі нічим не володіють. - Kings own nothing. Вони тільки правлять. They only rule. Це велика різниця. That's a big difference.

– А навіщо тобі володіти зірками? - Why do you need stars?

– Щоб бути багатим. - To be rich.

– А нащо бути багатим?

– Щоб купувати нові зірки, якщо їх хтось відкриє. - To buy new stars if someone discovers them.

«Цей, – подумав маленький принц, – міркує майже так, як той пияк». "This one," thought the little prince, "reasons almost like that drunkard."

Одначе розпитував далі: However, he asked further:

– Як можна володіти зірками? - How can you own the stars?

– А чиї вони, зірки? - And whose stars are they? – буркотливо запитав бізнесмен. - asked the businessman grumpily.

– Не знаю. Нічиї.

– Отже, вони мої, бо я перший про це подумав. - So, they are mine, because I thought of it first.

– І цього досить? - And is that enough?

– Ну певно. - Well, probably. Коли ти знаходиш десь діамант, який нікому не належить, то він твій. When you find a diamond somewhere that doesn't belong to anyone, it's yours. Коли ти знаходиш десь острів, який нікому не належить, то він твій. When you find an island somewhere that doesn't belong to anyone, it's yours. Коли в тебе першого виникає якась ідея, ти береш на неї патент: вона твоя. When you first have an idea, you patent it: it's yours. Я володію зірками тому, що до мене ніхто не додумався ними заволодіти. I own the stars because no one before me thought of owning them.

– Оце правда, – сказав маленький принц. "That's true," said the little prince. – І що ж ти з ними робиш?

– Завідую ними, – відповів бізнесмен. - I am in charge of them, - answered the businessman. – Лічу їх і перелічую. - I count them and list them. Це важко. It is difficult. Але я людина серйозна.

Це ще не вдовольнило маленького принца. This still did not satisfy the little prince.

– Якщо у мене є шовкова хустина, я можу пов'язати її на шию і взяти з собою, – сказав він. "If I have a silk scarf, I can tie it around my neck and take it with me," he said. – Якщо у мене є квітка, я можу її зірвати і взяти з собою. - If I have a flower, I can pluck it and take it with me. А ти ж не можеш забрати зірок! And you can't take away the stars!

– Ні, зате можу покласти їх у банк. - No, but I can put them in the bank.

– Як це розуміти?

– А так: я пишу на папірці, скільки у мене зірок. - And so: I write on a piece of paper how many stars I have. Потім кладу той папірець у шухляду і замикаю її на ключ. Then I put that piece of paper in a drawer and lock it with a key.

– І все?

– Цього досить.

«Цікаво! – подумав маленький принц. – І навіть поетично. - And even poetically. Але це не дуже серйозно!»

Маленький принц по-своєму розумів, що таке серйозні речі, – зовсім не так, як дорослі. The little prince understood in his own way what serious things are - not at all like adults.

– У мене, – сказав він, – є квітка, я щоранку її поливаю. "I have a flower," he said, "and I water it every morning." У мене є три вулкани, я щотижня їх прочищаю. I have three volcanoes and I clean them every week. Усі прочищаю – і діючі, і той, що погас. I clean all of them - both the active ones and the one that has gone out. Хто знає, як воно буде. І моїм вулканам, і моїй квітці корисно, що я ними володію. Both my volcanoes and my flower benefit from having them. А зіркам од тебе нема And there are no stars from you