×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

"Маленький Принц" Антуан де Сент-Екзюпері, Частина перша

Частина перша

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ

Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. У мене є серйозне виправдання: цей дорослий – мій найкращий друг. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на світі, навіть книжки для дітей. І, нарешті, третє: він живе у Франції, і йому там голодно й холодно. Він дуже потребує, щоб його втішили. Та якщо все це не може виправдати, то я згоден присвятити книжку тому хлопчикові, яким був колись цей дорослий. Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає. Отже, я виправляю присвяту:

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ

коли він був маленьким.

І

Коли мені було шість років, у книжці під назвою «Невигадані пригоди» – в ній розповідалося про тропічні ліси – я побачив якось незвичайний малюнок. На малюнку величезний удав ковтав якогось хижого звіра. Ось копія того малюнка:

У книжці було сказано: «Удав ковтає свою жертву цілком, не розжовуючи. Після цього він не може поворухнутись і спить півроку, аж поки не перетравить їжу». Я багато думав про повне пригод життя джунглів і теж намалював кольоровим олівцем свій перший малюнок – малюнок № 1. Ось що я намалював:

Я показав свій твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх. «А чому капелюх має лякати?» – відповіли мені. Але ж то був не капелюх. То був удав, який проковтнув слона.

Тоді я намалював удава в розрізі, щоб дорослим було зрозуміліше. Їм же завжди треба все пояснювати. Оце мій малюнок № 2:

Дорослі порадили мені не малювати більше зміїв ні зовні, ані в розрізі, а краще цікавитись географією, історією, арифметикою і граматикою.

Отак і сталося, що в шість років я покинув блискучу кар'єру художника. Зазнавши невдачі з малюнками № 1 і № 2, я зневірився в собі. Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а діти дуже стомлюються весь час пояснювати і тлумачити їм.

Отож довелося мені обрати іншу професію, і я навчився водити літаки. Літав мало не по всьому світу. І географія, правду кажучи, мені дуже пригодилась. Я вмів з першого погляду відрізнити Китай від Арізони. Це дуже корисно, особливо тоді, коли вночі зіб'єшся з курсу.

За свій вік я стрічав багато всяких серйозних людей і мав з ними багато справ. Довго жив серед дорослих. Бачив їх зовсім близько. І від того моя думка про них не стала краща.

Коли мені траплявся дорослий, який, здавалося, мав Світлий розум, я цікавився його думкою про свій малюнок № 1, який я назавжди зберіг. Я хотів дізнатися, чи Справді ця людина може зрозуміти. Але кожен дорослий завжди відповідав мені: «Це капелюх». Тоді я вже не розмовляв з ним ні про удавів, ні про тропічні ліси, ні про зірки. Я пристосовувався до його розвитку. Говорив з ним про гру в бридж і гольф, про політику і краватки. І дорослий був дуже задоволений, що познайомився з такою розсудливою людиною.

ІІ

Так я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому.

Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ані пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя або смерті. Питної води я мав од сили на тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняються на плоті серед океану. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок.

Він сказав:

– Будь ласка... намалюй мені баранця.

– Що?

– Намалюй мені баранця...

Я скочив, наче мене грім ударив. Ретельно протер очі. Пильно подивився навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. Ось найкращий його портрет, який згодом мені пощастило намалювати. Тільки на моєму малюнку він, звичайно, далеко не такий гарний, як був насправді. Це не моя вина. Коли мені було шість років, дорослі відбили у мене віру в те, що я зможу стати художником, і я нічого не навчився малювати, окрім удавів – зовні і в розрізі.

Отож я круглими від подиву очима дивився на цю появу. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав або до смерті стомився чи вмирав від голоду, спраги, а чи від страху. По його зовнішності зовсім не можна було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, за тисячі миль від населених місць. Нарешті мені вернулася мова, і я сказав:

– А... що ти тут робиш?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно:

– Будь ласка... намалюй мені баранця...

Таємнича поява так вразила мене, що я не наважився відмовитись. І хоч яким безглуздям це могло видатися тут, за тисячі миль від населених місць, коли на мене чигала смерть, я дістав з кишені аркуш паперу та ручку. Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чином географії, історії, арифметики та граматики, – і сказав хлопчикові (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одказав:

– Це нічого. Намалюй мені баранця.

Я ніколи в житті не малював баранів і тому відтворив ДЛЯ НЬОГО один з двох малюнків, які тільки й умів малювати: удава зовні. Я був дуже вражений, коли хлопчик відповів:

– Ні, ні! Я не хочу слона в удаві! Удав – дуже небезпечний, а слон надто великий. У мене все маленьке. Мені потрібен баранець. Намалюй баранця.

І я намалював.

Він подивився пильно та й каже:

– Ні! Цей баранець зовсім кволий. Намалюй іншого.

Я намалював.

Мій друг усміхнувся лагідно й поблажливо:

– Ти ж добре бачиш – це не баранець, а великий баран. У нього роги...

Тоді я намалював ще одного.

Але він забракував і цей малюнок.

– Це надто старий. Я хочу такого баранця, щоб довго жив.

Тоді, втративши терпіння – адже мені треба було якнайскоріше розбирати і лагодити мотор, – я надряпав оцей малюнок.

І сказав:

– Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, якого ти хочеш.

Я був страшенно здивований, побачивши, як засяяв мій юний суддя:

– Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато трави потрібно для цього баранця?

– А хіба що?

– Таж у мене дома все – маленьке...

– Йому, напевне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранця.

Хлопчик схилив голову над малюнком:

– Не такий він і маленький... Глянь! Він заснув...

Так я познайомився з маленьким принцом.

ІІІ

Минуло чимало часу, поки я зрозумів, звідки він узявся. Маленький принц про все розпитував мене, а моїх питань, здавалося, не чув. Тільки з випадково сказаних слів мені поступово все відкрилося. Так, уперше побачивши мій літак (я не малюватиму літака – для мене це надто складна річ), він запитав:

– Що це за штука?

– Це не штука. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

І я з гордістю пояснив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

– Як! Ти впав з неба?

– Так, – скромно відповів я.

– О, це цікаво!

І маленький принц так голосно засміявся, що мене аж зло взяло. Я хочу, щоб до мого лиха ставилися серйозно. Потім він додав:

– Отже, і ти прибув із неба. А з якої планети?

От де розгадка його таємничої появи тут!

– Виходить, ти попав сюди з іншої планети? – різко спитав я.

Але він не відповів. Дивлячись на мій літак, він повільно хитав головою:

– На ньому ти не міг прилетіли здалеку...

І довго про щось думав. Потім вийняв з кишені мого баранця і почав розглядати цей скарб.

Уявляєте собі, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота згадка про «інші планети». Я спробував дізнатися більше:

– Звідки ж ти прибув, хлопчику? Де твій дім? Куди ти хочеш доставити мого баранця?

Він замислено помовчав, а тоді сказав:

– Добре, що ти дав мені ящик: уночі баранець там спатиме, це буде його будинок.

– Авжеж. І якщо ти будеш гарним хлопчиком, я дам тобі ще й мотузок, щоб прив'язувати його вдень. І кілок.

Мої слова, здається, неприємно вразили маленького принца.

– Прив'язувати? Яке безглуздя!

– Але ж якщо ти його не прив'яжеш, то він зайде бозна-куди і загубиться.

Мій друг знову зайшовся сміхом:

– Та куди ж, по-твоєму, він піде?

– Куди завгодно. Прямо перед собою, куди очі дивляться.

Тоді маленький принц серйозно зауважив:

– Це нічого, у мене там усе дуже маленьке.

І, можливо, трошки сумно додав:

– Якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш...

IV

Так я узнав ще одну дуже важливу річ: його рідна планета навряд чи більша ніж будинок!

Це не дуже мене здивувало. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім'я, а номер. Називає, скажімо: астероїд 3251.

У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, – астероїд В-612. Цей астероїд бачили тільки раз – 1909 року, його помітив у телескоп один турецький астроном.

Про своє відкриття астроном доповів тоді, подавши всі докази, на Міжнародному астрономічному конгресі. Але ніхто йому не повірив тільки тому, що він був одягнений по-турецькому. Отакі ті дорослі!

На щастя для астероїда В-612, турецький султан велів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. 1920 року астроном – тепер уже в елегантному костюмі – знову доповів про своє відкриття. І на цей раз усі з ним погодилися.

Я вам розповів такі деталі про астероїд В-612 і навіть сказав його номер усе через тих же дорослих. Дорослі люблять цифри. Коли розповідаєш їм про свого нового друга, вони ніколи не цікавляться найголовнішим. Ніколи вони не спитають: «А який у нього голос? Які ігри він любить? Чи збирає колекцію метеликів?» Вони питають: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?» І потім думають, що вже знають людину. Якщо кажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, на вікнах – герань, а на даху голуби», – вони не можуть уявити собі його. Їм треба сказати: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». Тоді вони вигукують: «Ото краса!»

Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, доказом цього є те, що він був чарівний, що він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться мати баранця, то ти існуєш», – коли їм скажеш так, вони тільки здвигнуть плечима і назвуть тебе дитиною. Але якщо скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, – астероїд В-612», – це їх переконає, і вони дадуть спокій, не докучатимуть розпитуваннями. Отакі ті дорослі! Не треба на них сердитись. Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих.

Але ми, ті, хто розуміє, що таке життя, ми, певна річ, не зважаємо на цифри. Я залюбки почав би цю повість так, як починають чарівну казку. Я хотів би сказати:

«Був собі маленький принц, який жив на планеті, трошечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібен був друг...» Ті, хто розуміє життя, одразу побачили б, що все це щира правда.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга і розповідаю про нього. Минуло вже шість років відтоді, як він разом із своїм баранцем покинув мене. І я намагаюсь розповісти про нього, щоб не забути його. Це сумно, коли забувають друзів. Не кожен має друга. І я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім цифр. От я ще й тому купив коробку фарб і олівці. Нелегко в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя тільки й намалював удава зовні і удава в розрізі, та й то в шість років! Я, звичайно, старатимусь якнайкраще передати схожість. Але зовсім не певен, що мені це вдасться. На одному малюнку виходить вдало, на другому – портрет зовсім не схожий. Я трохи помиляюсь і щодо зросту. Ось тут маленький принц надто великий. А он там він занадто маленький. Вагаюся також, згадуючи колір його вбрання. Отож малюю сяк-так, невпевнено. Нарешті, я можу помилитись і в якихось важливіших подробицях. Та ви вже вибачайте. Мій друг ніколи нічого не пояснював. Можливо, думав, що я такий же, як і він. Але я, на жаль, не вмію бачити баранців крізь стіни ящика. Можливо, я трохи схожий на дорослих. Певно, я трохи постарів.

V

Кожного дня я щось узнавав про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про це поступово, між іншим. Таким чином на третій день я дізнався про трагедію з баобабами.

Це теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене:

– Скажи, правда ж, баранці їдять кущі?

– Так, це правда.

– О! Я радий.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі. Але маленький принц додав:

– Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби – не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і хоча б він привів навіть цілий табун слонів, вони не з'їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся:

– Їх довелося б поставити один на одного...

А тоді розважливо сказав:

– Перш ніж виростуть, баобаби спочатку бувають маленькі.

– Це правда! Але нащо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

– Ну як же! – відповів він, ніби мова йшла про щось зовсім очевидне. І мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ.

І справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли корисні трави і бур'яни. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе насіння бур'янів. Але ж насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. Тоді вона потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток – чарівну маленьку безневинну травинку. Якщо це редиска або троянда – хай собі росте. А коли це якийсь бур'ян – треба одразу, як тільки розпізнаєш той паросток, вирвати його з корінням. На планеті маленького принца було жахливе насіння... То насіння баобабів. Ґрунт планети був геть уражений цим насінням. А баобаб – така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він проб'є її своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки.

– Є таке правило, – казав мені згодом маленький принц. – Прибрався сам уранці – ретельно прибери і свою планету. Треба виривати баобаби одразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. Це дуже нудна робота, але й дуже легка.

Одного разу він порадив мені постаратися намалювати якийсь гарний малюнок, щоб усе це добре затямили діти і моєї планети.

– Якщо колись вони подорожуватимуть – казав він, – це стане їм у пригоді. Інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться. Але з баобабом відкладати не можна – буде лихо. Я знав одну планету, на якій жив ледар. Він не звернув уваги на три кущики...

З розповіді маленького принца я намалював цю планету. Я не люблю повчального тону. Але люди так мало знають, якої шкоди завдають баобаби, а небезпека для того, хто попав би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і відходжу од своєї стриманості. «Діти! – кажу я. – Стережіться баобабів!» Я хотів попередити моїх друзів про небезпеку, яка давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав раніше я сам, – хотів застерегти їх, і тому так старанно працював над цим малюнком. Моє повчання варте тієї праці. Можливо, ви спитаєте: чому в цій книжці нема ще таких величних малюнків, як цей, з баобабами? Відповідь дуже проста: я пробував їх намалювати, але нічого не вийшло. А коли малював баобаби, мене надихала свідомість того, що це річ невідкладна.

VI

О маленький принце, помалу я зрозумів твоє сумне життя. Довгий час ти мав тільки одну розвагу: милувався заходом сонця. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав мені:

– Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимось на захід сонця.

– Але ж треба почекати...

– Що почекати?

– Почекати, коли сонце заходитиме.

Спочатку ти дуже здивувався, а тоді засміявся сам із себе. І сказав:

– Мені все здається, що я дома!

І справді. Коли в Америці полудень – у Франції сонце вже заходить, це всі знають. І якщо б за хвилину перенестись у Францію, можна було б побачити, як там заходить сонце. На жаль, до Франції аж надто далеко. Але на твоїй маленькій планеті тобі досить було пересунути свій стілець на декілька кроків. І ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки хотів...

– Якось в один день я бачив захід сонця сорок три рази!

І трошки згодом ти додав:

– Знаєш... коли стає дуже сумно, приємно подивитися, як заходить сонце...

– Отже, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було сумно?

Та маленький принц не відповів.

VII

На п'ятий день, знову ж таки завдяки баранцю, мені відкрилася таємниця життя маленького принца. Він спитав несподівано, без ніякого вступу, ніби то було наслідком довгих мовчазних роздумів:

– Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти?

– Він їсть усе, що попадеться.

– Навіть квіти з колючками?

– Так. Навіть квіти з колючками.

– А нащо ж ті колючки?

Цього я не знав. Я саме був зайнятий – намагався викрутити в моторі сильно закручений гвинт. Мене дуже непокоїло, що вимушена посадка набирає серйозного характеру, – питної води майже не лишилось, і я вже боявся найгіршого.

– Нащо ж ті колючки?

Якщо маленький принц щось питав, він ніколи не відступав, доки не діставав відповіді. Я розсердився через той гвинт і сказав що попало:

– Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто від злості!

– О!

А потім, трошки помовчавши, кинув якось аж сердито:

– Я тобі не вірю! Квіти слабенькі. Вони простодушні. І підбадьорюють себе. Думають, що з колючками вони страшні...

Я нічого не відповів. У ту хвилину я казав собі: «Якщо цей гвинт і зараз не піддасться, я розіб'ю його молотком». Маленький принц знову перебив мої думки:

– І ти думаєш, що квіти...

– Та ні ж! Ні! Я нічого не думаю! Я відповів тобі що попало. Я зайнятий серйозним ділом!

Він здивовано глянув на мене:

– Серйозним ділом!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, що була, на його думку, дуже потворна.

– Ти говориш, як дорослі!

Мені стало трохи соромно. А він безжально додав:

– Ти все плутаєш... ти геть усе перемішав!

Маленький принц таки справді дуже розсердився.

Він труснув головою, і вітер розмаяв його золоте волосся.

– Я знаю одну планету, там живе такий собі добродій з багряним обличчям. Він не понюхав жодної квітки. Ніколи не глянув на зірку. Ніколи нікого не любив. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. І з ранку до ночі повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! Я людина серйозна!» – так і дметься з пихи. Але ж то не людина, то гриб.

– Що?

– Гриб!

Маленький принц аж побілів од гніву.

– Мільйони років у квітів ростуть колючки. І мільйони років баранці все-таки їдять квіти. То невже це не серйозна річ – збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливо, що баранці і квіти воюють між собою? Невже це не серйозніше і не важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? І коли я знаю квітку, що є тільки одна в світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, – це, виходить, теж не має значення?

Він зашарівся, потім озвався знову:

– Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина в світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там – моя квітка...» А коли баранець її з'їсть, то це все одно, як коли б одразу погасли всі зорі. І це, виходить, не має значення!

Більше він нічого не міг сказати. Він раптом заплакав. Стемніло. Я відклав інструменти. Смішно було думати про молоток, про гвинт, про спрагу та смерть. На цій зорі, на планеті – на моїй планеті, Землі – був маленький принц, якого треба заспокоїти! Я взяв його на руки. Гойдав його. Я казав йому:

– Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві оброть... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...

Я не дуже тямив, що кажу. Почувався страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як привернути його до себе... Вона така таємнича, ця країна сліз.

VIII

Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завжди росли прості квіти – у них був тільки один ряд пелюсток, їм потрібно було зовсім мало місця, і вони нікого не турбували. Вранці ті квіти розпускались у траві, а ввечері в'янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп'янком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова – вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла появитися в усьому сяйві своєї краси. О, то була страшенна кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, вона показалась.

Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:

– Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...

Маленький принц не міг стримати свого захоплення:

– Які ви гарні!

– Справді? – тихо мовила квітка у відповідь. – І я народилася разом із сонцем...

Маленький принц догадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна!

– Здається, пора снідати, – за хвилю додала вона. – Будьте ласкаві, подбайте про мене...

Збентежений маленький принц знайшов поливалку з свіжою водою і полив квітку.


Частина перша Teil eins Part one

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ LEONOVY VERTU LEONOVY VERTU

Вибачте мені, діти, що я присвятив цю книжку дорослому. Verzeiht mir, Kinder, dass ich dieses Buch einem Erwachsenen gewidmet habe. Forgive me, children, for dedicating this book to an adult. У мене є серйозне виправдання: цей дорослий – мій найкращий друг. Ich habe eine ernsthafte Entschuldigung: Dieser Erwachsene ist mein bester Freund. I have a serious excuse: this adult is my best friend. 진지한 변명이 있습니다. 이 어른은 제 가장 친한 친구입니다. Є й друге виправдання: він може зрозуміти все на світі, навіть книжки для дітей. Es gibt noch eine zweite Entschuldigung: Er versteht alles auf der Welt, sogar Kinderbücher. There is a second excuse: he can understand everything in the world, even children's books. 두 번째 핑계가 있습니다. 그는 세상의 모든 것을 이해할 수 있습니다. 심지어 어린이 책도 이해할 수 있습니다. І, нарешті, третє: він живе у Франції, і йому там голодно й холодно. Und schließlich das Dritte: Er lebt in Frankreich, und dort ist ihm hungrig und kalt. And, finally, the third: he lives in France, and he is hungry and cold there. 그리고 마지막으로 세 번째: 그는 프랑스에 살고 있으며 그곳에서 배고프고 춥습니다. En ten slotte de derde: hij woont in Frankrijk en heeft daar honger en kou. Він дуже потребує, щоб його втішили. Er muss wirklich getröstet werden. He really needs to be comforted. 그는 정말 위로가 필요합니다. Naprawdę potrzebuje pocieszenia. Та якщо все це не може виправдати, то я згоден присвятити книжку тому хлопчикові, яким був колись цей дорослий. Aber wenn das alles nicht zu rechtfertigen ist, dann stimme ich zu, das Buch dem Jungen zu widmen, der dieser Erwachsene einmal war. But if all this cannot be justified, then I agree to dedicate the book to the boy that this adult once was. 그러나 이 모든 것이 정당화될 수 없다면 나는 이 어른이 한때 그랬던 그 소년에게 책을 바치기로 동의합니다. Maar als dit alles niet kan worden gerechtvaardigd, ga ik ermee instemmen het boek aan de jongen te wijden die deze volwassene ooit was. Усі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає. Alle Erwachsenen waren zuerst Kinder, aber nur wenige erinnern sich daran. All adults were children at first, but few of them remember it. 처음에는 모든 성인이 어린이였지만 기억하는 사람은 거의 없습니다. Alle volwassenen waren eerst kinderen, maar slechts weinigen herinneren het zich. Отже, я виправляю присвяту: Also fixiere ich die Widmung: So I fix the dedication: 그래서 나는 헌신을 고친다.

ЛЕОНОВІ ВЕРТУ LEONOVY VERTU 레오노비 베르투

коли він був маленьким. als er klein war. when he was little.

**__І__** UND AND

Коли мені було шість років, у книжці під назвою «Невигадані пригоди» – в ній розповідалося про тропічні ліси – я побачив якось незвичайний малюнок. Als ich sechs Jahre alt war, sah ich in einem Buch mit dem Titel „Unimagined Adventures“ – es handelte von tropischen Wäldern – ein etwas ungewöhnliches Bild. When I was six years old, in a book called "Unimagined Adventures" - it told about tropical forests - I saw a somewhat unusual drawing. 여섯 살 때 열대 우림에 대해 이야기한 "Unimagined Adventures"라는 책에서 나는 다소 특이한 그림을 보았습니다. На малюнку величезний удав ковтав якогось хижого звіра. Auf dem Bild verschlang eine riesige Boa Constrictor ein Raubtier. In the picture, a huge boa constrictor was swallowing some predatory beast. 사진에는 거대한 보아뱀이 육식 동물을 삼키고 있었습니다. Op de foto slikte een enorme boa constrictor een of ander roofdier in. Ось копія того малюнка: Hier ist eine Kopie dieses Bildes: Here is a copy of that picture: 다음은 해당 사진의 사본입니다.

У книжці було сказано: «Удав ковтає свою жертву цілком, не розжовуючи. In dem Buch heißt es: „Eine Boa Constrictor schluckt ihre Beute im Ganzen, ohne sie zu kauen. The book said: "A boa constrictor swallows its prey whole, without chewing it. 그 책에는 “구렁이는 먹이를 씹지 않고 통째로 삼킨다. Het boek zei: "Een boa constrictor slikt zijn prooi in zijn geheel door, zonder erop te kauwen. Після цього він не може поворухнутись і спить півроку, аж поки не перетравить їжу». Danach kann er sich nicht bewegen und schläft sechs Monate lang, bis er sein Essen verdaut hat." After that, he cannot move and sleeps for six months until he digests his food." 그 이후로는 음식을 소화할 때까지 6개월 동안 움직이지 못하고 잠을 잔다"고 말했다. Я багато думав про повне пригод життя джунглів і теж намалював кольоровим олівцем свій перший малюнок – малюнок № 1. Ich habe viel über das abenteuerliche Leben im Dschungel nachgedacht und auch meine erste Zeichnung mit Buntstift gezeichnet - Zeichnung #1. I thought a lot about the adventurous life of the jungle and also drew my first drawing in colored pencil - drawing #1. 정글의 모험적인 삶에 대해 많은 생각을 했고 처음으로 색연필로 그림을 그렸습니다. 바로 그림 #1. Ось що я намалював: Hier ist, was ich gezeichnet habe: Here is what I drew: 내가 그린 것은 다음과 같습니다. Dit is wat ik tekende:

Я показав свій твір дорослим і спитав, чи не лякає він їх. Ich zeigte mein Stück Erwachsenen und fragte, ob es ihnen Angst mache. I showed my piece to adults and asked if it scared them. 나는 어른들에게 내 작품을 보여주고 그들이 무서워하는지 물었다. Ik liet mijn stuk aan volwassenen zien en vroeg of het hen bang maakte. «А чому капелюх має лякати?» – відповіли мені. "Und warum sollte der Hut gruselig sein?" - Sie haben mir geantwortet. "And why should the hat be scary?" - they answered me. "왜 모자가 무서워야 합니까?" - 그들은 나에게 대답했다. "En waarom zou de hoed eng zijn?" - ze antwoordden mij. Але ж то був не капелюх. Aber es war kein Hut. But it wasn't a hat. То був удав, який проковтнув слона. It was a boa constrictor that swallowed an elephant. Het was een boa -constrictor die een olifant inslikte.

Тоді я намалював удава в розрізі, щоб дорослим було зрозуміліше. Then I drew a cross-section of a boa constrictor to make it easier for adults to understand. 그런 다음 어른들이 이해하기 쉽도록 보아뱀의 단면을 그렸습니다. Їм же завжди треба все пояснювати. They always have to explain everything. 그들은 항상 모든 것을 설명해야 합니다. Оце мій малюнок № 2: Here is my drawing #2: 제 그림 #2는 다음과 같습니다.

Дорослі порадили мені не малювати більше зміїв ні зовні, ані в розрізі, а краще цікавитись географією, історією, арифметикою і граматикою. The adults advised me not to draw more snakes either from the outside or in cross-section, but rather to be interested in geography, history, arithmetic and grammar. 어른들은 나에게 외부나 단면에서 더 많은 뱀을 그리지 말고 지리, 역사, 산수 및 문법에 관심을 가지라고 조언했습니다.

Отак і сталося, що в шість років я покинув блискучу кар'єру художника. So it happened that at the age of six I left a brilliant career as an artist. 그래서 나는 여섯 살에 예술가로서의 화려한 경력을 떠났습니다. Зазнавши невдачі з малюнками № 1 і № 2, я зневірився в собі. After failing with drawings #1 and #2, I got discouraged. 1번과 2번 그림에 실패한 후 낙담했습니다. Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, а діти дуже стомлюються весь час пояснювати і тлумачити їм. Adults never understand anything on their own, and children get very tired of explaining and interpreting to them all the time. 어른들은 혼자서는 아무 것도 이해하지 못하며, 아이들은 항상 그들에게 설명하고 해석하는 데 지쳐 있습니다.

Отож довелося мені обрати іншу професію, і я навчився водити літаки. So I had to choose another profession, and I learned to fly airplanes. Літав мало не по всьому світу. He flew almost all over the world. І географія, правду кажучи, мені дуже пригодилась. And geography, to tell the truth, was very useful to me. Я вмів з першого погляду відрізнити Китай від Арізони. I could distinguish China from Arizona at a glance. Це дуже корисно, особливо тоді, коли вночі зіб'єшся з курсу. This is very useful, especially when you get off course at night.

За свій вік я стрічав багато всяких серйозних людей і мав з ними багато справ. During my age, I met many serious people and had a lot of business with them. Довго жив серед дорослих. He lived among adults for a long time. Бачив їх зовсім близько. Saw them very close. І від того моя думка про них не стала краща. And that didn't make my opinion of them any better.

Коли мені траплявся дорослий, який, здавалося, мав Світлий розум, я цікавився його думкою про свій малюнок № 1, який я назавжди зберіг. When I came across an adult who seemed to have an Enlightened Mind, I would ask him what he thought of my drawing #1, which I kept forever. Я хотів дізнатися, чи Справді ця людина може зрозуміти. I wanted to know if this person could REALLY understand. Але кожен дорослий завжди відповідав мені: «Це капелюх». But every adult always answered me: "It's a hat." Тоді я вже не розмовляв з ним ні про удавів, ні про тропічні ліси, ні про зірки. Then I didn't talk to him about boa constrictors, or rainforests, or stars. Я пристосовувався до його розвитку. I adapted to his development. Говорив з ним про гру в бридж і гольф, про політику і краватки. Talked with him about playing bridge and golf, about politics and ties. І дорослий був дуже задоволений, що познайомився з такою розсудливою людиною. And the adult was very pleased to meet such a sensible person.

**__ІІ__** II

Так я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому. So I lived a lonely life with no one I could really talk to until the accident I had in the Sahara six years ago.

Щось поламалось у моторі мого літака. Something broke in the engine of my plane. Зі мною не було ні механіка, ані пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. I had neither a mechanic nor passengers with me, and I had to do everything myself, although the repair was difficult. Це для мене було питання життя або смерті. It was a matter of life and death for me. Питної води я мав од сили на тиждень. I had enough drinking water for a week.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. So the first night I fell asleep on the sand in the desert thousands of miles from any human habitation. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняються на плоті серед океану. I was even lonelier than those who find themselves on a raft in the middle of the ocean after a shipwreck. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок. Imagine how surprised I was when someone's strange voice woke me up at dawn. Wyobraź sobie, jak bardzo byłam zaskoczona, gdy o świcie obudził mnie czyjś dziwny głos.

Він сказав: He said:

– Будь ласка... намалюй мені баранця. - Please... draw me a lamb.

– Що? - What?

– Намалюй мені баранця... - Draw me a lamb...

Я скочив, наче мене грім ударив. I jumped as if I had been struck by lightning. Ретельно протер очі. Thoroughly wiped his eyes. Пильно подивився навколо. He carefully looked around. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. And I saw an unusual boy who was seriously looking at me. Ось найкращий його портрет, який згодом мені пощастило намалювати. Here is the best portrait of him, which later I was lucky enough to draw. Тільки на моєму малюнку він, звичайно, далеко не такий гарний, як був насправді. Only in my picture, of course, it is not as beautiful as it was in reality. Це не моя вина. It's not my fault. Коли мені було шість років, дорослі відбили у мене віру в те, що я зможу стати художником, і я нічого не навчився малювати, окрім удавів – зовні і в розрізі. When I was six years old, adults took away from me the belief that I could become an artist, and I did not learn to draw anything except boa constrictors - outside and in section. Kiedy miałam sześć lat, dorośli odebrali mi wiarę, że mogę zostać artystką i nie nauczyłam się rysować niczego poza boa - na zewnątrz iw przekroju.

Отож я круглими від подиву очима дивився на цю появу. So I looked at this apparition with eyes wide with surprise. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. Don't forget that I was thousands of miles away from any place where people lived. Nie zapominaj, że znajdowałem się tysiące kilometrów od miejsc, w których mieszkali ludzie. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав або до смерті стомився чи вмирав від голоду, спраги, а чи від страху. Meanwhile, it was unlikely that this boy would get lost or be tired to death or die of hunger, thirst, or fear. Tymczasem było mało prawdopodobne, aby ten chłopiec się zgubił, zmęczył na śmierć lub umarł z głodu, pragnienia lub strachu. По його зовнішності зовсім не можна було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, за тисячі миль від населених місць. By his appearance, you couldn't tell that he was a child lost in the desert, thousands of miles away from inhabited places. Нарешті мені вернулася мова, і я сказав: Finally I regained my speech and said:

– А... що ти тут робиш? - And... what are you doing here?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно: Then he asked again quietly and very seriously:

– Будь ласка... намалюй мені баранця... - Please... draw me a lamb...

Таємнича поява так вразила мене, що я не наважився відмовитись. The mysterious apparition impressed me so much that I did not dare to refuse. І хоч яким безглуздям це могло видатися тут, за тисячі миль від населених місць, коли на мене чигала смерть, я дістав з кишені аркуш паперу та ручку. And as silly as it might seem here, thousands of miles from inhabited places, as death stalked me, I took a piece of paper and a pen from my pocket. Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чином географії, історії, арифметики та граматики, – і сказав хлопчикові (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. But at the same moment he remembered that he studied mainly geography, history, arithmetic and grammar, and told the boy (even a little angrily) that he could not draw. Ale w tym samym momencie przypomniał sobie, że uczy się głównie geografii, historii, arytmetyki i gramatyki, i powiedział chłopcu (choć trochę ze złością), że nie umie rysować. Він одказав: He replied:

– Це нічого. - It's nothing. Намалюй мені баранця. Draw me a lamb.

Я ніколи в житті не малював баранів і тому відтворив ДЛЯ НЬОГО один з двох малюнків, які тільки й умів малювати: удава зовні. I had never drawn rams in my life, so I recreated FOR HIM one of the two pictures I only knew how to draw: a boa from the outside. Я був дуже вражений, коли хлопчик відповів: I was very surprised when the boy answered:

– Ні, ні! - No no! Я не хочу слона в удаві! I don't want an elephant in a boa constrictor! Удав – дуже небезпечний, а слон надто великий. A boa constrictor is very dangerous, and an elephant is too big. У мене все маленьке. I have everything small. Мені потрібен баранець. I need a lamb. Намалюй баранця. Draw a lamb.

І я намалював. And I drew.

Він подивився пильно та й каже: He looked closely and said:

– Ні! - No! Цей баранець зовсім кволий. This lamb is quite frail. Ta jagnięcina jest dość krucha. Намалюй іншого. Draw another one.

Я намалював.

Мій друг усміхнувся лагідно й поблажливо: My friend smiled gently and condescendingly:

– Ти ж добре бачиш – це не баранець, а великий баран. - You can see well - this is not a ram, but a big ram. У нього роги... He has horns...

Тоді я намалював ще одного. Then I drew another one.

Але він забракував і цей малюнок. But he also rejected this drawing.

– Це надто старий. - It's too old. Я хочу такого баранця, щоб довго жив. I want such a ram to live a long time.

Тоді, втративши терпіння – адже мені треба було якнайскоріше розбирати і лагодити мотор, – я надряпав оцей малюнок. Then, losing patience - because I had to disassemble and repair the engine as soon as possible - I scratched this drawing.

І сказав: And said:

– Ось тобі ящик. - Here's a box for you. А в ньому той баранець, якого ти хочеш. And it has the lamb you want.

Я був страшенно здивований, побачивши, як засяяв мій юний суддя: I was terribly surprised to see how my young judge shone:

– Саме такого я й хотів! - That's exactly what I wanted! Як ти гадаєш, багато трави потрібно для цього баранця? How much grass do you think this lamb needs?

– А хіба що? - But what?

– Таж у мене дома все – маленьке... - But everything at home is small...

– Йому, напевне, вистачить. - He will probably have enough. Я дав тобі зовсім маленького баранця. I gave you a very small lamb.

Хлопчик схилив голову над малюнком: The boy bent his head over the drawing:

– Не такий він і маленький... Глянь! - He's not that small either... Look! Він заснув... He fell asleep...

Так я познайомився з маленьким принцом. That's how I met the little prince.

**__ІІІ__**

Минуло чимало часу, поки я зрозумів, звідки він узявся. It took me a while to figure out where he was coming from. Маленький принц про все розпитував мене, а моїх питань, здавалося, не чув. The little prince asked me about everything, but he didn't seem to hear my questions. Тільки з випадково сказаних слів мені поступово все відкрилося. Everything gradually opened up to me only from accidentally spoken words. Так, уперше побачивши мій літак (я не малюватиму літака – для мене це надто складна річ), він запитав: So, seeing my plane for the first time (I won't draw a plane - it's too complicated for me), he asked:

– Що це за штука? - What is this thing?

– Це не штука. - This is not a thing. Ця річ літає. This thing flies. Це літак. This is a plane. Мій літак.

І я з гордістю пояснив йому, що вмію літати. And I proudly explained to him that I can fly. Тоді він вигукнув: Then he exclaimed:

– Як! - As! Ти впав з неба? Did you fall from the sky?

– Так, – скромно відповів я. - Yes, - I modestly answered.

– О, це цікаво! - Oh, it's interesting!

І маленький принц так голосно засміявся, що мене аж зло взяло. And the little prince laughed so loudly that I felt sick. Я хочу, щоб до мого лиха ставилися серйозно. I want my distress to be taken seriously. Потім він додав: Then he added:

– Отже, і ти прибув із неба. - So, you also came from heaven. А з якої планети? And from which planet?

От де розгадка його таємничої появи тут! Here is the solution to his mysterious appearance!

– Виходить, ти попав сюди з іншої планети? - It turns out, you got here from another planet? – різко спитав я. - I asked sharply.

Але він не відповів. But he did not answer. Дивлячись на мій літак, він повільно хитав головою: Looking at my plane, he slowly shook his head:

– На ньому ти не міг прилетіли здалеку... - You couldn't have flown from afar on it...

І довго про щось думав. And I thought about something for a long time. Потім вийняв з кишені мого баранця і почав розглядати цей скарб. Then he took out my ram from his pocket and began to examine this treasure.

Уявляєте собі, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота згадка про «інші планети». You can imagine how interested I was in this half-recognition, this mention of "other planets". Я спробував дізнатися більше: I tried to find out more:

– Звідки ж ти прибув, хлопчику? - Where did you come from, boy? Де твій дім? where is your home Куди ти хочеш доставити мого баранця? Where do you want to take my lamb?

Він замислено помовчав, а тоді сказав: He was thoughtfully silent, and then said:

– Добре, що ти дав мені ящик: уночі баранець там спатиме, це буде його будинок. - It's good that you gave me a box: the lamb will sleep there at night, it will be his home.

– Авжеж. - Of course. І якщо ти будеш гарним хлопчиком, я дам тобі ще й мотузок, щоб прив'язувати його вдень. And if you're a good boy, I'll also give you a rope to tie him up during the day. І кілок. And a peg.

Мої слова, здається, неприємно вразили маленького принца. My words seem to have struck the little prince unpleasantly.

– Прив'язувати? - To tie? Яке безглуздя! What nonsense!

– Але ж якщо ти його не прив'яжеш, то він зайде бозна-куди і загубиться. - But if you don't tie him up, he'll go somewhere and get lost.

Мій друг знову зайшовся сміхом: My friend laughed again:

– Та куди ж, по-твоєму, він піде? - But where do you think he will go?

– Куди завгодно. - Anywhere. Прямо перед собою, куди очі дивляться. Right in front of you, where your eyes are looking.

Тоді маленький принц серйозно зауважив: Then the little prince seriously remarked:

– Це нічого, у мене там усе дуже маленьке. - It's nothing, I have everything very small there.

І, можливо, трошки сумно додав: And, perhaps a little sadly, he added:

– Якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш... - If you walk straight in front of you, where your eyes are looking, you will not get far... - Jeśli idziesz prosto przed siebie, tam gdzie patrzą twoje oczy, daleko nie zajdziesz...

**__IV__**

Так я узнав ще одну дуже важливу річ: його рідна планета навряд чи більша ніж будинок! So I learned another very important thing: his home planet is hardly bigger than a house!

Це не дуже мене здивувало. It didn't really surprise me. Я добре знав, що, крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. I knew very well that, in addition to such large planets as the Earth, Jupiter, Mars, Venus, which have been given names, there are hundreds of others, and among them are so small that they are difficult to see even with a telescope. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім'я, а номер. When an astronomer discovers such a planet, he does not give it a name, but a number. Називає, скажімо: астероїд 3251. Names, say: asteroid 3251.

У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів маленький принц, – астероїд В-612. I have good reason to believe that the planet from which the little prince arrived is asteroid B-612. Цей астероїд бачили тільки раз – 1909 року, його помітив у телескоп один турецький астроном. This asteroid was seen only once - in 1909, it was noticed through a telescope by a Turkish astronomer.

Про своє відкриття астроном доповів тоді, подавши всі докази, на Міжнародному астрономічному конгресі. The astronomer reported on his discovery then, presenting all the evidence, at the International Astronomical Congress. Але ніхто йому не повірив тільки тому, що він був одягнений по-турецькому. But no one believed him just because he was dressed in Turkish. Отакі ті дорослі! Such adults!

На щастя для астероїда В-612, турецький султан велів своєму народові під страхом смертної кари носити європейське вбрання. Fortunately for asteroid B-612, the Turkish sultan ordered his people to wear European clothing on pain of death. 1920 року астроном – тепер уже в елегантному костюмі – знову доповів про своє відкриття. In 1920, the astronomer - now in an elegant suit - again reported on his discovery. І на цей раз усі з ним погодилися. And this time everyone agreed with him.

Я вам розповів такі деталі про астероїд В-612 і навіть сказав його номер усе через тих же дорослих. I told you such details about asteroid B-612 and even told you its number all through the same adults. Дорослі люблять цифри. Adults love numbers. Коли розповідаєш їм про свого нового друга, вони ніколи не цікавляться найголовнішим. When you tell them about your new friend, they never care about the most important thing. Ніколи вони не спитають: «А який у нього голос? They never ask: "And what is his voice? Які ігри він любить? What games does he like? Чи збирає колекцію метеликів?» Вони питають: «Скільки йому років? Does he collect butterflies?” They ask: "How old is he? Скільки у нього братів? How many brothers does he have? Скільки він важить? How much does it weigh? Скільки заробляє його батько?» І потім думають, що вже знають людину. How much does his father earn?" And then they think they already know the person. Якщо кажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, на вікнах – герань, а на даху голуби», – вони не можуть уявити собі його. If you say to adults: "I saw a beautiful house made of red bricks, geraniums on the windows, and pigeons on the roof," they cannot imagine it. Їм треба сказати: «Я бачив будинок на сто тисяч франків». They must say: "I saw a house worth a hundred thousand francs." Тоді вони вигукують: «Ото краса!» Then they exclaim: "This is beauty!"

Отож, коли їм скажеш: «Маленький принц справді існував, доказом цього є те, що він був чарівний, що він сміявся і хотів баранця, а як тобі хочеться мати баранця, то ти існуєш», – коли їм скажеш так, вони тільки здвигнуть плечима і назвуть тебе дитиною. So, when you tell them: "The little prince really existed, the proof of this is that he was charming, that he laughed and wanted a lamb, and if you want a lamb, then you exist" - when you tell them yes, they will only move shoulders and call you a child. Але якщо скажеш їм: «Планета, з якої він прилетів, – астероїд В-612», – це їх переконає, і вони дадуть спокій, не докучатимуть розпитуваннями. But if you tell them: "The planet from which he flew is asteroid B-612", this will convince them, and they will give peace and not bother with questions. Отакі ті дорослі! Such adults! Не треба на них сердитись. No need to be angry with them. Діти повинні бути дуже поблажливі до дорослих. Children should be very lenient with adults.

Але ми, ті, хто розуміє, що таке життя, ми, певна річ, не зважаємо на цифри. But we, those who understand what life is, we certainly do not pay attention to numbers. Я залюбки почав би цю повість так, як починають чарівну казку. I would love to start this story the way a fairy tale begins. Я хотів би сказати: I would like to say:

«Був собі маленький принц, який жив на планеті, трошечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібен був друг...» Ті, хто розуміє життя, одразу побачили б, що все це щира правда. "There was once a little prince who lived on a planet a little bigger than himself, and who badly needed a friend..." Those who understand life would immediately see that all of this is true.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. I do not want my book to be read for entertainment at all. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга і розповідаю про нього. It hurts me so much when I think of my little friend and talk about him. Минуло вже шість років відтоді, як він разом із своїм баранцем покинув мене. Six years have passed since he and his ram left me. І я намагаюсь розповісти про нього, щоб не забути його. And I try to tell about him so as not to forget him. Це сумно, коли забувають друзів. It's sad when friends are forgotten. Не кожен має друга. Not everyone has a friend. І я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім цифр. And I can become like adults who are not interested in anything but numbers. От я ще й тому купив коробку фарб і олівці. That's why I bought a box of paints and pencils. Нелегко в моєму віці знову братися до малювання, якщо за все життя тільки й намалював удава зовні і удава в розрізі, та й то в шість років! It is not easy at my age to start drawing again, if in my whole life I have only drawn a boa from the outside and a boa in section, and that at the age of six! Я, звичайно, старатимусь якнайкраще передати схожість. I will, of course, try to convey the resemblance as best I can. Але зовсім не певен, що мені це вдасться. But I am not at all sure that I will succeed. На одному малюнку виходить вдало, на другому – портрет зовсім не схожий. In one picture it turns out well, in the second - the portrait is not at all similar. Я трохи помиляюсь і щодо зросту. I am a little wrong about the height. Ось тут маленький принц надто великий. This is where the little prince is too big. А он там він занадто маленький. And he is too small there. Вагаюся також, згадуючи колір його вбрання. I also hesitate, remembering the color of his clothes. Отож малюю сяк-так, невпевнено. So I draw this way and that, uncertainly. Нарешті, я можу помилитись і в якихось важливіших подробицях. Finally, I could be wrong in some more important details. Та ви вже вибачайте. But you are sorry already. Мій друг ніколи нічого не пояснював. My friend never explained anything. Можливо, думав, що я такий же, як і він. Maybe he thought I was the same as him. Але я, на жаль, не вмію бачити баранців крізь стіни ящика. But, unfortunately, I do not know how to see sheep through the walls of the box. Можливо, я трохи схожий на дорослих. Maybe I'm a bit like adults. Певно, я трохи постарів. I must have aged a little.

**__V__**

Кожного дня я щось узнавав про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Every day I learned something about his planet, about how he went on journeys from there, how he traveled. Він розповідав про це поступово, між іншим. He talked about it gradually, among other things. Таким чином на третій день я дізнався про трагедію з баобабами. Thus, on the third day, I learned about the tragedy with the baobab trees.

Це теж сталося завдяки баранцеві, бо маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене: This also happened thanks to the baran woman, because the little prince, as if seized with a heavy doubt, suddenly asked me:

– Скажи, правда ж, баранці їдять кущі? - Tell me, is it true that sheep eat bushes?

– Так, це правда. - So it's true.

– О! - Oh! Я радий. I am glad.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі. I didn't understand why it was important for the lambs to eat the bushes. Але маленький принц додав: But the little prince added:

– Виходить, вони й баобаби їдять? - It turns out, they also eat baobabs?

Я сказав маленькому принцові, що баобаби – не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і хоча б він привів навіть цілий табун слонів, вони не з'їдять і одного баобаба. I told the little prince that baobabs are not bushes, but huge trees, like a bell tower, and even if he brought a whole herd of elephants, they would not eat a single baobab.

Почувши про табун слонів, маленький принц засміявся: Hearing about the herd of elephants, the little prince laughed:

– Їх довелося б поставити один на одного... - They would have to be placed on top of each other...

А тоді розважливо сказав: And then he wisely said:

– Перш ніж виростуть, баобаби спочатку бувають маленькі. - Before they grow, baobabs are small at first.

– Це правда! - It's true! Але нащо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби? But why do you want a lamb to eat small baobabs?

– Ну як же! - Well, how! – відповів він, ніби мова йшла про щось зовсім очевидне. - he answered, as if it was about something completely obvious. І мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ. And I had to think hard until I understood what the matter was.

І справді, на планеті маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли корисні трави і бур'яни. And indeed, on the planet of the little prince, as on all other planets, useful herbs and weeds grew. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе насіння бур'янів. So, there are good seeds of useful plants and harmful seeds of weeds. Але ж насіння невидиме. But the seed is invisible. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. It sleeps, hidden in the ground, until some seed wants to wake up. Тоді вона потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток – чарівну маленьку безневинну травинку. Then she reaches out and at first timidly lets out a sprout to the sun - a charming little innocent blade of grass. Якщо це редиска або троянда – хай собі росте. If it is a radish or a rose, let it grow. А коли це якийсь бур'ян – треба одразу, як тільки розпізнаєш той паросток, вирвати його з корінням. And if it's a weed, you need to pull it out by the roots as soon as you recognize that sprout. На планеті маленького принца було жахливе насіння... То насіння баобабів. On the planet of the little prince there was a terrible seed... It was a baobab seed. Ґрунт планети був геть уражений цим насінням. The soil of the planet was completely affected by this seed. А баобаб – така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. And the baobab is such a plant that if you recognize it too late, you will never get rid of it. Він захарастить усю планету. He will litter the entire planet. Він проб'є її своїм корінням. He will pierce it with his roots. І якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки. And if the planet is very small and there are a lot of baobabs, they will tear it to pieces.

– Є таке правило, – казав мені згодом маленький принц. "There is such a rule," the little prince told me later. – Прибрався сам уранці – ретельно прибери і свою планету. - I cleaned myself in the morning - carefully clean your planet as well. Треба виривати баобаби одразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. You should pull out baobabs as soon as you see that they are not roses, because the young shoots of roses and baobabs are almost the same. Це дуже нудна робота, але й дуже легка. This is a very boring job, but also very easy.

Одного разу він порадив мені постаратися намалювати якийсь гарний малюнок, щоб усе це добре затямили діти і моєї планети. Once he advised me to try to draw some nice picture so that all this would be well covered by the children and my planets.

– Якщо колись вони подорожуватимуть – казав він, – це стане їм у пригоді. "If they ever travel," he said, "it will come in handy." Інколи якусь свою роботу можна й відкласти, од того нічого не трапиться. Sometimes you can postpone some of your work, but nothing will happen. Але з баобабом відкладати не можна – буде лихо. But you can't delay with baobab - it will be a disaster. Я знав одну планету, на якій жив ледар. I knew one planet where a sloth lived. Він не звернув уваги на три кущики... He did not pay attention to the three bushes...

З розповіді маленького принца я намалював цю планету. I drew this planet from the story of the little prince. Я не люблю повчального тону. I don't like the didactic tone. Але люди так мало знають, якої шкоди завдають баобаби, а небезпека для того, хто попав би на астероїд, від них така велика, що цього разу я роблю виняток і відходжу од своєї стриманості. But people know so little of the damage baobabs cause, and the danger to someone who would fall on an asteroid is so great from them, that this time I make an exception and depart from my restraint. «Діти! "Children! – кажу я. - I say. – Стережіться баобабів!» Я хотів попередити моїх друзів про небезпеку, яка давно чигає на них, а вони не знають цього, як не знав раніше я сам, – хотів застерегти їх, і тому так старанно працював над цим малюнком. "Watch out for the baobabs!" I wanted to warn my friends about the danger that has been lurking for them for a long time, and they do not know it, as I myself did not know before - I wanted to warn them, and that is why I worked so diligently on this drawing. Моє повчання варте тієї праці. My education is worth the effort. Можливо, ви спитаєте: чому в цій книжці нема ще таких величних малюнків, як цей, з баобабами? Perhaps you will ask: why are there no more magnificent drawings like this one with baobabs in this book? Відповідь дуже проста: я пробував їх намалювати, але нічого не вийшло. The answer is very simple: I tried to draw them, but nothing worked. А коли малював баобаби, мене надихала свідомість того, що це річ невідкладна. And when I painted baobabs, I was inspired by the awareness that this is an urgent matter.

**__VI__**

О маленький принце, помалу я зрозумів твоє сумне життя. Oh little prince, little by little I understood your sad life. Довгий час ти мав тільки одну розвагу: милувався заходом сонця. For a long time you had only one pastime: admiring the sunset. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав мені: I learned this on the morning of the fourth day when you said to me:

– Я дуже люблю захід сонця. - I really like the sunset. Ходімо подивимось на захід сонця. Let's go watch the sunset.

– Але ж треба почекати... - But we have to wait...

– Що почекати? - What to wait for?

– Почекати, коли сонце заходитиме. - Wait for the sun to set.

Спочатку ти дуже здивувався, а тоді засміявся сам із себе. At first you were very surprised, and then you laughed at yourself. І сказав: And said:

– Мені все здається, що я дома! - It seems to me that I am at home!

І справді. And really. Коли в Америці полудень – у Франції сонце вже заходить, це всі знають. When it's noon in America, the sun is already setting in France, everyone knows it. І якщо б за хвилину перенестись у Францію, можна було б побачити, як там заходить сонце. And if you were to move to France for a minute, you could see the sun setting there. На жаль, до Франції аж надто далеко. Unfortunately, France is too far away. Але на твоїй маленькій планеті тобі досить було пересунути свій стілець на декілька кроків. But on your little planet, it was enough for you to move your chair a few steps. І ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки хотів... And you saw the sunset every time you wanted to…

– Якось в один день я бачив захід сонця сорок три рази! - Once in one day I saw the sunset forty-three times!

І трошки згодом ти додав: And a little later you added:

– Знаєш... коли стає дуже сумно, приємно подивитися, як заходить сонце... - You know... when it gets really sad, it's nice to watch the sun go down...

– Отже, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було сумно? - So, that day when you saw the sunset forty-three times, you were sad?

Та маленький принц не відповів. But the little prince did not answer.

**__VII__**

На п'ятий день, знову ж таки завдяки баранцю, мені відкрилася таємниця життя маленького принца. On the fifth day, again thanks to the ram, the secret of the little prince's life was revealed to me. Він спитав несподівано, без ніякого вступу, ніби то було наслідком довгих мовчазних роздумів: He asked suddenly, without any introduction, as if it was the result of long silent thoughts:

– Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти? - If the ram eats bushes, does he also eat flowers?

– Він їсть усе, що попадеться. - He eats everything he can find.

– Навіть квіти з колючками? - Even flowers with thorns?

– Так. Навіть квіти з колючками. Even flowers with thorns.

– А нащо ж ті колючки? - And why those thorns?

Цього я не знав. I did not know this. Я саме був зайнятий – намагався викрутити в моторі сильно закручений гвинт. I was busy trying to unscrew a screw that was tightly twisted in the motor. Мене дуже непокоїло, що вимушена посадка набирає серйозного характеру, – питної води майже не лишилось, і я вже боявся найгіршого. I was very worried that the forced landing was taking on a serious nature - there was almost no drinking water left, and I was already afraid of the worst.

– Нащо ж ті колючки? - Why those thorns?

Якщо маленький принц щось питав, він ніколи не відступав, доки не діставав відповіді. If the little prince asked something, he never backed down until he got an answer. Я розсердився через той гвинт і сказав що попало: I got angry because of that screw and said what happened:

– Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто від злості! - Thorns are useless, flowers release them simply out of anger!

– О!

А потім, трошки помовчавши, кинув якось аж сердито: And then, after a little silence, he threw something rather angry:

– Я тобі не вірю! - I do not believe you! Квіти слабенькі. The flowers are weak. Вони простодушні. They are simple-minded. І підбадьорюють себе. And encourage themselves. Думають, що з колючками вони страшні... They think that they are scary with thorns...

Я нічого не відповів. I didn't answer anything. У ту хвилину я казав собі: «Якщо цей гвинт і зараз не піддасться, я розіб'ю його молотком». At that moment I said to myself: "If this screw does not give in now, I will break it with a hammer." Маленький принц знову перебив мої думки: The little prince interrupted my thoughts again:

– І ти думаєш, що квіти... - And you think that flowers...

– Та ні ж! - But no! Ні! Я нічого не думаю! I don't think anything! Я відповів тобі що попало. I answered you whatever happened. Я зайнятий серйозним ділом! I am busy with serious business!

Він здивовано глянув на мене: He looked at me in surprise:

– Серйозним ділом! - Seriously!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, що була, на його думку, дуже потворна. He was looking at me, at the hammer in my hand, at the grease-black fingers, as I bent over something that he thought was very ugly.

– Ти говориш, як дорослі! - You talk like adults!

Мені стало трохи соромно. I felt a little ashamed. А він безжально додав: And he mercilessly added:

– Ти все плутаєш... ти геть усе перемішав! - You are confusing everything... you have completely mixed everything up!

Маленький принц таки справді дуже розсердився. The little prince was really very angry.

Він труснув головою, і вітер розмаяв його золоте волосся. He shook his head and the wind ruffled his golden hair.

– Я знаю одну планету, там живе такий собі добродій з багряним обличчям. - I know one planet, there lives a kind of good man with a crimson face. Він не понюхав жодної квітки. He did not smell any flowers. Ніколи не глянув на зірку. Never looked at a star. Ніколи нікого не любив. Never loved anyone. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. Never did anything, just added numbers. І з ранку до ночі повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! And from morning to night he repeated, like you: "I am a serious person! Я людина серйозна!» – так і дметься з пихи. I am a serious person!" - and puffs with pride. Але ж то не людина, то гриб. But it's not a person, it's a mushroom.

– Що?

– Гриб!

Маленький принц аж побілів од гніву. The little prince turned white with anger.

– Мільйони років у квітів ростуть колючки. - Thorns have been growing in flowers for millions of years. І мільйони років баранці все-таки їдять квіти. And for millions of years, lambs still eat flowers. То невже це не серйозна річ – збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, які їм нічого не дають? Is it not a serious thing to understand why they are trying so hard to release thorns that do not give them anything? Хіба це не важливо, що баранці і квіти воюють між собою? Isn't it important that lambs and flowers are fighting each other? Невже це не серйозніше і не важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? Is it not more serious and more important than the accounts of the red-faced fat man? І коли я знаю квітку, що є тільки одна в світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового ранку з'їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, – це, виходить, теж не має значення? And when I know a flower that is the only one in the world and grows only on my planet, and a little lamb will eat it one fine morning without even knowing what he ate, does it not matter either?

Він зашарівся, потім озвався знову: He hesitated, then spoke again:

– Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина в світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. - If you love a flower that is the only one in the world and only on one of millions and millions of stars, this is enough: you look at the stars and feel happy. І кажеш собі: «Десь там – моя квітка...» А коли баранець її з'їсть, то це все одно, як коли б одразу погасли всі зорі. And you say to yourself: "Somewhere there is my flower..." And when the lamb eats it, it's the same as when all the stars went out at once. І це, виходить, не має значення! And this, it turns out, does not matter!

Більше він нічого не міг сказати. He couldn't say anything else. Він раптом заплакав. He suddenly started crying. Стемніло. It got dark. Я відклав інструменти. I put the tools away. Смішно було думати про молоток, про гвинт, про спрагу та смерть. It was funny to think about a hammer, a screw, thirst and death. На цій зорі, на планеті – на моїй планеті, Землі – був маленький принц, якого треба заспокоїти! On this star, on the planet – on my planet, Earth – there was a little prince who needed to be soothed! Я взяв його на руки. I took him in my arms. Гойдав його. Rocked him. Я казав йому: I told him:

– Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві оброть... Намалюю для твоєї квітки броню... Я... - The flower that you love is not in any danger... I will draw a bridle for your ram... I will draw armor for your flower... I...

Я не дуже тямив, що кажу. I didn't really know what I was saying. Почувався страшенно незграбним. I felt terribly clumsy. Не знав, як підійти до нього, як привернути його до себе... Вона така таємнича, ця країна сліз. I didn't know how to approach him, how to attract him to me... She is so mysterious, this land of tears.

**__VIII__**

Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. Very soon I learned to recognize that flower better. На планеті маленького принца завжди росли прості квіти – у них був тільки один ряд пелюсток, їм потрібно було зовсім мало місця, і вони нікого не турбували. On the planet of the little prince, simple flowers always grew - they had only one row of petals, they needed very little space, and they did not bother anyone. Вранці ті квіти розпускались у траві, а ввечері в'янули. In the morning those flowers bloomed in the grass, and in the evening they withered. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. And this one somehow sprouted from a seed that was brought from no one knows where, and the little prince watched over that sprout, which was not like other sprouts. То міг бути якийсь новий вид баобаба. It could be some new species of baobab. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. However, soon the bush stopped growing and began to bloom. Маленький принц, який стежив за величезним пуп'янком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова – вона все чепурилася. The little prince, who was watching the huge bud, felt that he was about to see some kind of miracle, but the flower, hidden in its green room, was not ready yet - it was still fluttering. Дбайливо добирала барви. Carefully selected colors. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. She undressed slowly, tried on petal by petal. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. She didn't want to go out disheveled like a poppy seed. Вона хотіла появитися в усьому сяйві своєї краси. She wanted to appear in all the splendor of her beauty. О, то була страшенна кокетка! Oh, she was a terrible coquette! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. So her mysterious absorption lasted for many days. Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, вона показалась. Finally, one morning, just as the sun was rising, she appeared.

Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила: How carefully she had prepared, how much precise work she had put in, and now, yawning, she said:

– Ох, я насилу прокинулась!.. - Oh, I barely woke up!... Вибачте... Я ще не зачесана... Sorry... I haven't combed my hair yet...

Маленький принц не міг стримати свого захоплення: The little prince could not contain his admiration:

– Які ви гарні! - How beautiful you are!

– Справді? - Really? – тихо мовила квітка у відповідь. - quietly said the flower in response. – І я народилася разом із сонцем... - And I was born with the sun...

Маленький принц догадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна! The little prince guessed that the beauty was not too modest, but she was so touchingly beautiful!

– Здається, пора снідати, – за хвилю додала вона. "I think it's time for breakfast," she added after a while. – Будьте ласкаві, подбайте про мене... - Please take care of me...

Збентежений маленький принц знайшов поливалку з свіжою водою і полив квітку. The confused little prince found a watering can with fresh water and watered the flower.