Доброволець про російських снайперів A volunteer about Russian snipers

Доброволець про російських снайперів, місцеве населення та довіру до штабу АТО Версія для друку Коментувати Поділитись у соціальній мережі Volunteer about Russian snipers, locals and confidence in ATO headquarters Printable version Comment Share on social network

Ірина Штогрін Irina Stogrin

25.08.2014 08/25/2014

Гість «Вашої Свободи»: Євген Шевченко, доброволець, сержант, боєць АТО. Guest of Your Freedom: Yevgeny Shevchenko, volunteer, sergeant, ATO fighter.

Ірина Штогрін: Пане Шевченко, Ви надовго приїхали в Київ? Irina Stogrin: Mr. Shevchenko, have you come to Kiev for a long time?

Додати до плейлиста ЗАВАНТАЖИТИ Add to playlist DOWNLOAD

– Пару днів, так би мовити. - A couple of days, so to speak. Планувалася відпустка, але, мабуть, вона буде дуже короткою. A vacation was planned, but apparently it would be very short.

– А добровольці все ж таки залишаються добровольцями навіть після того, як вони вступили у добровольчі батальйони і можуть, наприклад, не повернутися з відпустки? - Do volunteers still volunteer even after they have joined volunteer battalions and may not, for example, return from vacation?

Немає жодних паперів. There are no papers. Ні контракту, ні посвідчення, ні відрядження, ні паперу, що я знаходжуся у зоні АТО No contract, no certificate, no business trip, no paper I'm in the ATO area

– Теоретично так. - Theoretically, yes. Тому що на сьогоднішній день у нас у багатьох, у мене в тому числі, немає ніяких паперів. Because today many of us, including me, do not have any papers. Тобто ні контракту, ні посвідчення, ні відрядження, ні паперу про те, що я перебуваю у зоні АТО. That is, no contract, no certificate, no business trip, no paper that I am in the ATO area. Теоретично так: мене там взагалі не було, і я там не є по паперах. Theoretically, I was not there at all, and I am not there on paper.

Але, звісно, це наше рішення, тому якихось перепон чи  інших думок немає. But, of course, this is our decision, so there are no obstacles or other thoughts. Чекаємо на наказ і повертаємося назад. We are waiting for the order and going back. Бо треба звільняти нашу землю. Because we need to liberate our land. Якщо не ми, то хто? If not us, then who? Це таке питання в голові. That is the question in my head. Якщо ми не ми, то хто? If not us, then who? Як на Майдані, так і там. Both on the Maidan and there.

– Що технічно, наприклад, треба Вашому підрозділу для того, щоб зв’язок був, чи для того, щоб мати можливість добре бачити, що відбувається вночі? - What, for example, does your unit need in order for the connection to be, or to be able to see well what is happening at night?

Снайпери першими вбивають у кого є рація. Snipers are the first to kill anyone who has a radio. Наші троє офіцерів в Іловайську перші загиблі, працювала група, російські професійні снайпери Our three officers in Ilovaysk are the first killed, the group worked, Russian professional snipers

– Взагалі, в ідеалі у кожного бійця має бути особиста рація з гарнітурою тілесного кольору, щоб не виділялося. - In general, ideally, every fighter should have a personal walkie-talkie with a flesh-colored headset in order not to stand out. Тому що снайпери якраз першими вбивають тих, у кого є рація. Because snipers are the first to kill those who have a radio. Це завжди є командири. These are always commanders. Наші троє офіцерів, які загинули в Іловайську, перші загиблі, то це якраз працювала група снайперів. Our three officers killed in Ilovaysk, the first killed, this is exactly what a group of snipers worked on. Вони «прибрали» трьох офіцерів, у кого були рації. They "removed" the three officers who were on the radio.

– Що ви говорили між собою? - What did you say to each other? Звідки взялися ці снайпери? Where did these snipers come from? Хто вони? Who are they?

– Це російські професійні снайпери. - These are Russian professional snipers.

Про це немає сенсу говорити. There is no point in talking about it. Це і так зрозуміло. This is understandable.

І ще один такий важливий момент. And another such important point. Дуже гарна у них зброя, бронебійні патрони, тому що у всіх цих трьох випадках куля пройшла бронежилет наскрізь у четвертого й п’ятого рівнів захисту. They have very good weapons, armor-piercing rounds, because in all these three cases the bullet passed the bullet-proof vest through the fourth and fifth levels of protection.

– Навіть п’ятого? - Even the fifth?

– Так, обидві плити пройшла. - Yes, both plates have passed.

– Скажіть, будь ласка, а Ви довіряєте своїм командирам? - Please tell me, do you trust your commanders?

– Своїм – так (довіряємо – ред.). - To his - yes (we trust - ed.). А що стосується командування штабу АТО, то там дуже багато чого ми бачимо і чуємо, там незрозумілих ситуацій дуже багато. And as for the command of the anti-terrorist operation headquarters, there is a lot that we see and hear, there are many unclear situations.

– Вони, у свою чергу, скаржаться на те, що, мовляв, добровольці трохи анархісти, не завжди слухаються. - They, in turn, complain that, according to the volunteers, they are a bit of anarchist, they do not always listen.

Ми не завжди слухаємося, бачили, як знищуються цілі бригади We do not always listen, see how the entire teams are destroyed

– Звісно, ми не завжди слухаємося, тому що ми бачили, як знищуються цілі бригади. - Of course, we do not always obey, because we have seen how entire teams are destroyed. Чому нам слухатися їх, коли вони тисячами людей на м’ясо кидають? Why do we listen to them when they throw thousands of people at meat?

Я два тижні тому був проїздом через Слов’янськ і особисто спілкувався з хлопцями  з 30-ї бригади. I was traveling through Slavyansk two weeks ago and was personally talking to guys from the 30th Brigade. Їх всього у строю залишилося 78 чи 79 чоловік на той час з чотирьох тисяч осіб! A total of 78 or 79 people were left in the system at that time, out of four thousand people!

– Це вони Вам сказали? - Did they tell you?

– Так, це особисто. - Yes, it's personal.

– Ви можете розказати. - You can tell. Я скажу, чому. I'll tell you why. Ми намагаємося отримати інформацію. We are trying to get information. Понаписували інформаційні запити, намагаємося зв’язатися з рідними. We have written information requests, we are trying to contact our relatives. А мами кажуть, що вони вже не можуть спілкуватися зі своїми хлопцями – тих немає, зв’язку немає, а ті, хто живі, не можуть вони з ними спілкуватися, не хочуть говорити. And mothers say that they can no longer communicate with their boys - there are no, no connection, and those who are alive, they can not communicate with them, do not want to talk. І по суті ми не можемо дізнатися реально, що там було, відповідальність командирів, які рішення ухвалюються. And in essence we cannot really know what was there, the responsibility of the commanders who made the decisions.

Операція готувалася по знищенню бригади сумісно з російськими військовими The operation was being prepared for the destruction of the brigade together with the Russian military

– Усіх деталей, звісно, я не знаю. - Of course, I don't know all the details. Розумію, що ситуація була така. I understand the situation was this. Їх у полі виставили. They were put in the field. Те, що я знаю, там були помилки (звісно, умисні чи неумисні – не нам, так би мовити, казати) і штабу, який безпосередньо давав накази по розміщенню, і помилки були офіцерів, які безпосередньо там перебували з ними. What I do know were mistakes (of course, intentional or unintentional - not us, so to speak, to say) and the staff that gave direct orders for the deployment, and the mistakes were of the officers who were directly there with them. Тому що бліндажі наприклад, від важкої артилерії мають бути у три накати, тобто перший, другий, третій, а потім вже мішки з піском. Because, for example, heavy artillery blinds should be in three rolls, ie first, second, third, and then sandbags. А хлопці казали, що там один накат робили та й все. And the guys said that they did one nakat there and that. Але вони навіть не знали, як треба правильно. But they didn't even know how to do it right. Тобто, вони не знали. That is, they did not know. І ситуації незрозумілі по відходу. And the situation is unclear on leaving.

Таке враження, що повністю операція готувалася по знищенню цієї бригади сумісно з російськими військовими. It seems that the entire operation was being prepared for the destruction of this brigade together with the Russian military. Тому що, коли їх там накрили «градами», артилерією, то вони, звісно, почали відходити і були повністю пристріляні шляхи відходів. Because when they were covered there with "hailstones", artillery, they, of course, began to leave and were completely shot at by the waste routes. Тобто з ДШК розстрілювали колону, вже яка відходила. That is, from the DSK shot a column that was already leaving. Там конкретно була не те що засідка, а  конкретний підрозділ, який з важкої зброї (12,7 калібр) розстрілював. There was not specifically an ambush there, but a specific unit that fired heavy weapons (12.7 caliber). Звісно, що прошивали і бронежилети, і  каски. Of course, there were also flashing body armor and helmets. Урятуватися було важко. It was difficult to escape.

– А гроші – це важливо? - Is money important? Тому що кажуть, що вам платять великі гроші, і ви просто пішли «заробляти на смертях» на схід. Because they say you are paid a lot of money and you just went to "make deaths" east.

– Так, десь у ЗМІ я чув, що нам платить Коломойський по тисячі доларів у місяць. - Yes, somewhere in the media I heard that Kolomoisky pays us thousands of dollars a month.

Але  це не відповідає дійсності. But this is not true. Грошей взагалі немає, їх бракує. There is no money at all, they are missing. І дуже добре, що нам волонтери навіть такі речі, як цигарки, надсилають. And it's very good that volunteers even send us things like cigarettes. Тому що для тих хлопців, які курять, це дуже важливо. Because for those guys who smoke it is very important. Буває, що немає грошей, щоб купити щось необхідне. Sometimes there is no money to buy something you need. Самі по 50 гривень, по 100 гривень у кого. 50 UAH each, 100 UAH each. Така ситуація. This is the situation.

За три місяці нам видали перший раз десь пару тижнів тому зарплату, так би мовити. For three months, we were given a salary for the first time about a couple of weeks ago, so to speak. Там тисяча сто з чимось гривень. There's a thousand hundred with something hryvnia. Але відрахували якісь податки. But some taxes were deducted. І на руки видали 980 гривень. And they gave away 980 UAH. Це перший раз на третьому місяці нам видали. This is the first time in the third month we have been issued.

– Ви розумієте, що Ви зараз таку «річку» добровольців зупинили, тих, хто думали заробити у Донбасі грошей? - Do you understand that you have stopped such a "river" of volunteers now, those who thought to make money in Donbass? Хоча, кажують, до вас стоїть черга. Although, they say, it is your turn.

– Так, стоїть черга. - Yes, there is a queue.

Хто не отримував жодного разу зарплату, 2 400 гривень мали видати. Those who did not receive salaries at any time had to pay UAH 2,400. Сказали вибачте, хлопці, грошей немає, їдьте по домівках They said sorry guys, no money, go home

Мої хлопці приїхали і мали отримали, так би мовити, «бойові». My boys came and got, so to speak, "fighting." Ті, хто не отримував жодного разу зарплату, 2 400 гривень мали видати. Those who did not receive salaries at any time had to pay UAH 2,400. Принаймні, нараховано. At least accrued. Але сказали, що, вибачте, хлопці, грошей немає, їдьте по домівках. But they said that sorry guys, no money, go home. Нам дали 2-3 дні на відпочинок. We were given 2-3 days to rest. Ось ми і роз’їхалися. That's where we left.

– Пане Шевченко Ви для себе вже знайшли відповідь на запитання: що рухає тими людьми, з якими Вам довелося воювати? - Mr. Shevchenko, you have already found the answer to your question: what moves those people with whom you had to fight?

– На жаль, такий факт, що то просто зазомбовані люди, які дивилися постійно російське телебачення. - Unfortunately, it is such a fact that it is simply the people who have been watching the Russian television all the time. Українські канали там мало хто дивиться. Few Ukrainian channels are watching there. Дивився у той час, зараз вже не дивляться. Looked at the time, now no longer look.

Ситуація була не дуже така вже й погана. The situation was not very bad. Коли ми заходили в міста, в населені пункти, то перший день, перші день, два ситуація приблизно 50 на 50. When we went to cities, settlements, the first day, the first day, two situations about 50 to 50. Тобто 50% нас підтримують, а 50% чекають, що ми будемо розстрілювати, вішати і «розпинати на хрестах дітей», як була новина у Слов’янську. That is, 50% of us support, and 50% expect that we will shoot, hang and "crucify children at crosses", as was the news in Slavyansk. І ці люди реально вірять у те, що ми будемо це робити. And these people really believe in what we will do. Вони ховаються по домівках, ніхто не виходить, бо зайшла Нацгвардія, зайшов «Донбас», а це якісь «головорізи», «убивці», «маніяки» якісь. They hide in their homes, nobody comes out, because the National Guard came in, "Donbass" came in, and these are some "thugs", "killers", "maniacs" of some kind. Але проходить дуже короткий проміжок часу, буквально 2-3 дні – ситуація змінюється докорінним чином. But a very short period of time passes, literally 2-3 days - the situation changes radically. І вже 3-4 дні – уже 80% на 20%, я так сказав би. And for 3-4 days - already 80% to 20%, I would say so.

– Чому так швидко? - Why so fast?

– Вони бачать, що ми абсолютно нормальні хлопці, ми розмовляємо російською, тобто переважна кількість особового складу батальйону «Донбас» –це взагалі місцеві жителі з Луганської і Донецької областей. - They see that we are absolutely normal guys, we speak Russian, that is the overwhelming number of personnel of battalion «Donbass» –is generally locals from Lugansk and Donetsk regions. Абсолютно нормальне ставлення. Absolutely normal attitude. Ми їм надаємо допомогу. We help them. Тобто гуманітарну – їжу, якусь воду, харчі, психологічну. That is, humanitarian - food, some water, food, psychological. Вони приходять. They come. Ми зайшли у місто – вони починають до нас приходити потрошку. We went into the city - they are starting to come to us little by little. Один, два, три, а потім групами: а як там, а розкажіть, а що там? One, two, three, and then in groups: how about there and tell what is there? І вони бачать, що ми абсолютно нормальні люди, і ми їх захищаємо. And they see that we are absolutely normal people and we protect them. Це по-перше. This is the first.

Другий чинник такий, що коли українська армія була далеко ще, «ДНР», «ЛНР» ніби встановили свою владу, ніби все було нормально, спокійно, добре. The second factor is that when the Ukrainian army was far away, the DNR and LPR seemed to have established their power, as if everything was normal, calm, and good. Коли вже почалися активні дії, як тільки ми підходимо до міста, то вони розуміють, що їм залишилося 2-3 дні максимум у цьому місті, і починається анархія – грабування, вбивства, рекет. When active actions have begun, as soon as we approach the city, they realize that they have 2-3 days maximum in this city, and the anarchy begins - robbery, murder, racketeering. І за 2-3 дні, як ми заходимо, відбувається цей хаос, і люди вже не знають, що взагалі відбувається, що це триває. And in 2-3 days, as we go in, this chaos happens, and people no longer know what is happening at all, what is going on. Ми заходимо – все це закінчується, весь цей безлад, а вони вже бачать цю різницю, що було, і що стало. We go in - it all ends, this whole mess, and they already see this difference, what was, and what became.

А щодо тих, хто безпосередньо бере в руки зброю, хто воює, то тих, кого ми захоплюємо, переважна кількість до останнього тижня, так би мовити, або наркомани, або кримінальники – хто тільки місяць, як вийшов з в’язниці, хто півроку, як вийшов з в’язниці. And for those who directly take up arms, who fights, those we capture, the overwhelming number of until the last week, so to speak, or drug addicts or criminals - who are only a month away from prison, who is six months as he got out of prison. Або такі люди… Їх навіть шкода. Or such people… They are even sorry. Алкоголіки. Alcoholics. Ми  і зараз їх відловлюємо. We are catching them now. Ми пару днів тому проводили зачистку у Попасній, вскрили одну квартиру. A couple of days ago we cleaned up in Popasna, opened one apartment. Місцеві жителі нам допомагають. The locals help us. Вони здають усіх сепаратистів з адресами, з прізвищами, хто був на блокпостах, хто ходив зі зброєю. They hand over all the separatists with addresses, with the names of those who were at the checkpoints, who went with the weapons. Інформацію всю цю надають. All this information is provided. Вскрили одну квартиру сепаратиста. They opened one apartment of a separatist. А вони пішли у Первомайськ. And they went to Pervomaisk. Коли ми зайшли, то вони відступили. When we came in, they retreated. Там було досить багато їхніх фотографії на блокпостах. There were quite a few of their photos on the roadblocks. І почали ловити цих людей, які на фото у Попасній. And they started to catch these people who are pictured in Popasna.

То реально хворі люди. These are really sick people. Їм платили по 200 гривень, давали горілку, автомати в руки. They were paid 200 hryvnias, they were given vodka, automatic machines in their hands. Мені їх просто шкода I just feel sorry for them

То реально хворі люди. These are really sick people. Вони вживають алкоголь кожного дня. They consume alcohol every day. І нічого з ними не поробиш. And you will do nothing with them. Їм платили по 200 гривень, давали горілку, автомати дали в руки. They were paid 200 hryvnias, they were given vodka, automatic machines were given in their hands. Вони є на фотографіях. They are in the photos. Але що з ними робити? But what to do with them? Мені їх просто шкода. I just feel sorry for them. Тому що одна справа – це російські найманці, чеченці, яких треба вбивати і жодних розмов, а інша справа – це наші люди. Because one thing is Russian mercenaries, Chechens who need to be killed and no conversation, and another thing is our people. В принципі, нормальні. In principle, normal. У кожного свої проблеми. Everyone has their own problems. Ну, не знаю. Well I do not know. Це, мабуть, вже влада готує цю програму по десепаратизації цих регіонів, як з ними працювати. This, apparently, the authorities are already preparing this program to deseparate these regions, how to deal with them. То вже таке. That's it.

– Пане Шевченко, Ви сказали: росіяни, чеченці, найманці. - Mr. Shevchenko, you said: Russians, Chechens, mercenaries. Росіяни – це громадянство, а чеченці – це національність. Russians are citizenship and Chechens are nationality. Чи маєте Ви особисту ненависть до людей, які є громадянами Російської Федерації, і до людей, які є чеченцями? Do you have a personal hatred of people who are Russian citizens and of Chechens?

– Ні, звісно, не маю.Я взагалі добра людина. - No, of course I don't. I'm a good person in general. Мені важко ненавидіти. It's hard for me to hate.

Я розумію, що для російського народу на сьогоднішній день це велика трагедія. I understand that this is a great tragedy for the Russian people. Така сама, як була, наприклад у Німеччині у 1930-х роках. The same as it was, for example, in Germany in the 1930s. Потім, у підсумку, що сталося у 1945-у – повністю зруйнована країна, безліч загиблих і таке прозріння, яке наступило. Then, in the end, what happened in 1945 - a completely destroyed country, many deaths and such insight that ensued. Вони зрозуміли, коли відкрилися всі ті факти пропаганди, інформаційної війни, там Геббельс працював, тобто і знищення народів, розстріли, газові камери, табори. They realized when all those facts of propaganda, the information war, that Goebbels worked there, that is, the extermination of peoples, shootings, gas chambers, camps. На сьогоднішній день те, що я бачу, що відбувається в Росії, то те ж саме. So far, what I see happening in Russia is the same. І я не маю ненависті до громадян, саме як до громадян. And I have no hatred for citizens, just as citizens. Мені їх більше жаль. I'm more sorry for them. Те ж можна сказати і про чеченців, і про казахів, які воюють, яких я зустрічаю. The same can be said about the Chechens and the Kazakhs who are at war, whom I meet.

Хто воює, їх треба вбивати і все. Who is at war, they must be killed and all. Що стосується народів – мабуть, зрозуміють з часом. As for the peoples - apparently, will understand over time. Сподіваюся I hope so

Безпосередньо ті, хто воює, то там питань немає. Directly those who are at war there are no questions. Просто їх треба вбивати і все. They just have to be killed and all. А що стосується народів – мабуть, вони зрозуміють з часом. As for the peoples, apparently they will understand over time. Сподіваюся.

– Різниця між Німеччиною 1930-х років і Росією полягає в інформаційному полі. - The difference between Germany in the 1930s and Russia lies in the information field. Зараз кожна людина теоретично, потенційно може знайти відповідь на свої запитання. Now, every person, theoretically, can potentially find the answer to their questions. При тому, що джерела інформації відкриті, при тому, що всі мережі переповнені відео і фотографіями, ті люди, які собі повірили в один момент, що українці – це «фашисти», «головорізи» і «найманці», я не знаю, США чи «світової змови проти слов’янства», їх переконати нічим неможливо. Despite the fact that the sources of information are open, despite the fact that all the networks are full of videos and photos, those people who believed at one point that the Ukrainians are "fascists", "thugs" and "mercenaries", I do not know, the USA or "world conspiracy against the Slavs," they cannot be persuaded.

Чи можливо? Is it possible? Можливо, Ви маєте інший досвід? Do you have other experiences?

– Я думаю, що неможливо на сьогоднішній день. - I think it is impossible to date. Тому що вони вірять свято в ці факти, навіть в абсолютно абсурдні. Because they believe the holiday in these facts, even in the absolutely absurd. Але російська пропаганда, інформаційні джерела працюють у цьому напрямку добре, так би мовити. But Russian propaganda, news sources are working well in this direction, so to speak. І знімають сюжети. And shoot scenes. Незрозуміло, де вони їх знімають. It is unclear where they are shot. Вони знімають їх на території Росії. They shoot them in Russia.

Коли розповідала ось ця жінка, що розіп’яли дитину на хресті у Слов’янську, а його матір возили на танку по площі, зігнали усіх на майдан і змушували дивитися на все це. When this woman was talking, they crucified a child on a cross in Slavyansk, and his mother was taken to a tank across the square, drove everyone to the square and was forced to look at it all.

– А Ви людей у Слов’янську не  питали, вони чули про це, вони, можливо, щось бачили? - Did you not ask people in Slavyansk, they heard about it, they may have seen something?

– Ніхто нічого не чув, ніхто нічого не бачив. - Nobody heard anything, nobody saw anything. Звісно, і не міг бачити. Of course, he couldn't see.

Але я Вам скажу, що ситуація у Слов’янську дуже добра на сьогоднішній день. But I will tell you that the situation in Slavyansk is very good today. Там дуже багато майорить українських прапорів. There is a lot of Ukrainian flags waving. Взагалі ситуація добра. In general, the situation is good.

Я думаю, що на сьогоднішній день ситуація, яка відбувається в Росії, як вони у все це вірять, як сприймають, тобто вони абсолютно сфабриковані речі вважають правдивими, а правдиву інформацію, як ми надаємо, наші ЗМІ, вони вважають сфабрикованою. I think that today the situation that is happening in Russia, as they believe it all, is perceived, that is, they are absolutely fabricated things are true, and true information, as we provide, our media, they consider fabricated. Поки людина не приїдуть у той Львів…. Until people come to Lviv…. Я якось вийшов на канал Zello, а там «антимайдан» Донецьк» чи щось таке. I once went to the Zello channel, and there "antimaydan" Donetsk "or something. Там якийсь росіянин чи з Пітера, чи звідкись розповідає, що ось у Львові діти маленькі ходять і вже кидають «зігу» (це привітання фашистське) – як це взагалі можливо? Is there a Russian, or Peter, from where does he tell you that in Lviv, little children are walking and throwing a zigzag (this is a fascist greeting) - how is that even possible? І так далі йде потім спітч. And so on comes the match.

Зрозуміло, що це річ абсурдна. Of course, this is an absurd thing. Ця людина в це вірить. This person believes it. Вона зможе переконатися в тому, що це не відповідає дійсності тільки у тому випадку, якщо сама особисто приїде у Львів і побачить, яке це гарне місто, які там люди сонячні. She will be able to make sure that this is not true only if she personally comes to Lviv and sees what a beautiful city that people are sunny there.

– Журналісти теж змушені ставити абсурдні питання. - Journalists are also forced to ask absurd questions. Тому що зокрема у міжнародній закордонній пресі багато пишуть про те, що у добровольчих батальйонах воюють якраз українські націоналісти – «фашисти», «нацисти», «соціал-націоналісти». Because, especially in the international foreign press, many write about the fact that in the volunteer battalions are fighting just Ukrainian nationalists - "fascists", "Nazis", "social-nationalists".

Чи зустрічали Ви такий людей, які носять у собі таку думку, що в Україні мають жити лише українці, лише люди з білою шкірою і  інші не мають права на цій землі перебувати? Have you ever met such people who think that only Ukrainians should live in Ukraine, only people with white skin and others have no right to stay on this earth?

– Я, чесно кажучи, жодного разу не зустрічав таких людей і таких думок. - To be honest, I have never met such people and such thoughts. Навіть якщо і зустрів би, то мені було б важко спілкуватися з такими людьми. Even if I did, it would be difficult for me to communicate with such people.

Звісно, вони десь є. Мабуть. Of course, they are somewhere. Apparently. Так само, як і в Росії є ці угруповання, спілки цих фашистів, нацистів. Just as in Russia there are these groups, unions of these fascists, Nazis. У Росії їх набагато більше, ніж в Україні. Це стовідсотково. This is one hundred percent. Але ж хто про це каже? But who says that?

– Ви сказали: інформаційна війна. - You said information war. Ми весь час до цього повертаємося. We keep coming back to this. Дуже важливе питання. Я хочу почути Вашу відповідь. I want to hear your answer. Знову ж таки у закордонній пресі пишуть про те, як страждає мирне населення таких великих міст, як Луганськ і Донецьк, і знову ж таки є заява міжнародної правозахисної організації Human Rights Watch про те, що українські «гради» стріляють по житлових кварталах. Again in the foreign press they write about the suffering of the civilians of such big cities as Lugansk and Donetsk, and again there is a statement by the international human rights organization Human Rights Watch that Ukrainian "hailstones" are shooting in residential quarters.

Чи доводилося Вам, пане Шевченко, бачити, коли з тих чи з інших причин українські військові чи добровольчі батальйони наносили шкоду житловим кварталам, тобто тим місцям, де є (а ви це знали, чи знали українські військові) мирне населення? Did you, Mr. Shevchenko, see when, for one reason or another, Ukrainian military or volunteer battalions were hurting residential areas, that is, places where there were (and did you know, did the Ukrainian military) civilians?

– Я Вам розкажу про такий випадок, який був у нас в Попасній. - I will tell you about such a case that we had in Popasna. Нас підтримувала там артилерія. We were supported by artillery there. Артилерія – це така річ, що ось є гармата, гаубиця, і є точні координати, поправка на вітер і все інше. Artillery is such a thing that here is a cannon, a howitzer, and there are precise coordinates, correction to the wind and all that. Гармата випускає десяток снарядів. І ось дев’ять снарядів влучає у ціль, а один снаряд пішов з відхиленням на кілометр. And here nine missiles hit the target, and one projectile went with a deviation of a kilometer. Це може бути будь-який заводський брак. It can be any factory defect. На 100 грамів менша вага у цьому снаряді – його траєкторія на кілометр уже може бути в сторону. 100 grams less weight in this projectile - its trajectory per kilometer can already be sidelined. Або ж при вильоті він зустрів птаха якогось – вже на кілометр. Or when he departed he met a bird of some kind - for a kilometer. Тобто, звісно, це війна, нікуди не подінешся, такі речі іноді, на жаль, відбуваються. That is, of course, it is a war, you will not go anywhere, such things sometimes, unfortunately, happen.

А щодо випадку, то в Попасній нас підтримувала артилерія. And in the case of Popasna, we were supported by artillery. Коли ми зайшли у місто, зв’язалися з нами артилеристи і попросили терміново під’їхати на одну адресу поруч з  блокпостом, який вони розстрілювали артилеристи за нашими даними, координатами. When we entered the city, the gunners contacted us and asked us to urgently approach one of the posts near the checkpoint that they had shot by the gunners according to our information, coordinates. Ми поїхали і подивилися – все нормально, будинок цілий. We went and looked - everything is fine, the house is whole. Жодних питань. No questions. Їм телефонуємо, що все нормально, будинок цілий. We call them that everything is normal, the house is whole. І питаємо: чого ж саме цей будинок? And we ask: what exactly is this house? А він каже: там моя родина живе. And he says: my family lives there. Розумієте? Do you understand? Це рішення артилерії. This is the artillery decision.

Ось такий випадок. Here is the case. Я не буду його коментувати. I will not comment on it. Я просто розповів Вам, як є. I just told you how it is.

– А про «гради»? - What about "hailstones"?

– Про «гради»? - About "hail"? Я таких випадків не знаю. I do not know such cases. Тому що там, де ми йшли, наш батальйон, то ми з «градами» не пересікалися нашими. Because wherever we went, our battalion, we "cities" did not cross ours. Так, чую, що вони працюють. Yes, I hear they work. Особливо по Первомайську. Especially in Pervomaisk. І вночі, і вдень вони працюють. At night and in the daytime they work. Але я особисто такої інформації не маю, тому не можу Вам надати її. But I personally do not have such information, so I cannot provide it to you.

– Про що розмовляють хлопці, коли відпочивають, про що думають? - What are the guys talking about when they are resting, what are they thinking? Про що ви мрієте? What do you dream about?

– Ну про що розмовляємо? - Well, what are we talking about? Про дівчат. About the girls. (Сміється). (Laughs). Про дівчат. About the girls. Ну, таке. Інше, новини. Other news. Ми ж так само дивимося новини, як і всі люди. We are just watching the news, like all people. Тобто те, що відбувається на нашій ділянці фронту, тобто в нашому місці, а це Лисичанськ, Попасна, Первомайськ – це такий трикутник, як наші хлопці в Іловайську, тому що зв’язок постійний є. І ми це знаємо, обмінюємося думками, підтримуємо один одного: тримайтеся – ви тримайтеся. That is, what is happening on our section of the front, that is, in our place, and this is Lysychansk, Popasna, Pervomaisk - this is a triangle like our guys in Ilovaysk, because the connection is constant. And we know it, we share our thoughts, we support each other: hold on - you hold on. Тобто така розмова. That is such a conversation.

Про що мріємо? What do we dream about? Чесно кажучи, ми живемо в такому вимірі дводенному. Honestly, we live in that two-day dimension. Є сьогодні і є завтра. There is today and there is tomorrow. Сьогодні відпочиваємо, а завтра нас у караул. Today we rest and tomorrow we are in guard. Чи сьогодні у нас бойовий вихід чи йде зачистка по місту, а завтра відпочиваємо. Whether today we have a fighting exit or are we cleaning up in the city, and tomorrow we are resting. Ну ось так. Well, that's it. Сьогодні – завтра. Today is tomorrow.

Сьогодні – завтра. Today is tomorrow.

Про що ж ми мріємо? What do we dream about? Звісно, ми всі мріємо про сильну, багату, патріотичну, вільну країну і спокійну, і мирну. Of course, we all dream of a strong, rich, patriotic, free country and a peaceful and peaceful country. І про мирне небо над головою. And the peaceful sky overhead. Чекаємо. We are waiting. Чекаємо і ми робимо зі своєї сторони все для того, щоб прискорити цей процес, щоб цей час наступив якнайшвидше. We are waiting and we are doing our utmost to accelerate this process so that this time comes as soon as possible. Ну, ось так.

– А на «укропів» хлопці ображаються? - And on "dill" guys are offended?

–  (Сміється). Не ображаються. They are not offended.

– Чому?

– Я коли почув перший раз «укроп», то я так: ну, «укроп» і «укроп». - When I first heard "dill", I said, well, "dill" and "dill".

– Українською «кріп» – це від слова «кріпкий», «міцний». - In Ukrainian, “dill” is from the word “strong”, “strong”.

– Я не знаю, наскільки кріпкий чи які там асоціації. - I do not know how strong or what associations there. Але саме слово «укроп» мені подобається. But I like the word "dill". Я навіть приїхав ось у Київ, а у нас там в одного хлопця побачив шеврон чорно-зелений, вони типу «Укроп». I even came here to Kiev, and we saw a chevron in black and green there, they are like "Dill". І я собі хочу такий придбати. And I want to buy one myself. Мені подобається. I like.

– Пане Шевченко, я Вам бажаю здоров’я! - Mr Shevchenko, I wish you good health! І щоб ми зустрілися тоді, коли Україна буде мирною! And that we meet when Ukraine will be peaceful!