×

We use cookies to help make LingQ better. By visiting the site, you agree to our cookie policy.


image

Байки Леонiда Глiбова, Цяцькований Осел

Цяцькований Осел

Додумався осел, що він якаясь мина, Зневагу від усіх доводиться терпіть, Що надокучила така лиха година, Що треба і йому хоч трохи краще жить. Він чув, що там, над морем широченним, Стоїть гора одна; На тій горі, під дубом височенним, Сидить всесвітній старшина; По-вченому Юпітером він зветься, По-простому ж — Нечипір Громовик, Як гримне — аж земля трясеться, Жахається і звір, і чоловік. — Піду,—сказав Осел,—хоч що вже буде! Побачимо, чи правду кажуть люде, Що нібито відвага сльози ллє, А в добрий час меди і вина п'є.— Прийшов, на гору зліз, низенько поклонився, А Громовик до його обізвавсь: — Чого се ти тут опинився? І як се ти сюди пропхавсь? — Приволокла лиха година! Сміється з мене всякий біс,— Жаліється Осел,— усякая скотина Дере передо мною ніс. От хоч і коні… збруя, бляшки, Коваль підкови їм кує, Прикраси їм усякі є — Побрязкачі, блискучі цвяшки… А я… отак, як бач, Хвіст теліпається, та й годі, Нема порадоньки, хоч плач… Владико! Змилуйся в пригоді! — Владика засміявсь, аж ліс застугонів; Покликав він Фортуниху Домаху; — Ану, лиш,— каже їй,— порадуй бідолаху, Щоб між людьми і він бринів; Ти начепи йому на шию срібний дзвоник; Нехай, радіючи, хвостом вертить, Як у болоті ополоник, І дзвоником бряжчить.— Зрадів Осел, у ноги повалився, Фортуниху у рученьку лизнув І так з гори чимчикувать пустився, Що трохи шиї не звернув. Побіг він навпростець, нічого не минає, Чи нива, чи баштан— не розбирає. Толочить і ламає. На вигоні телят перелякав; Ускочив у село — всяк очі витріщає, А він брикає, хвіст задрав, Аж куряву підняв, Собаки гавкають, і дітвора тікає… Цяцькований Осел придбав нову біду, Де не повернеться — усе не до ладу, Чи шкоду втне — не подарують, Почують, що дзвенить,— палюгою частують.

Осел прислів'я нагадав, А я до байки приладнав: Нехай не забувають люде, Що дурень всюди дурнем буде.


Цяцькований Осел

Додумався осел, що він якаясь мина, Зневагу від усіх доводиться терпіть, Що надокучила така лиха година, Що треба і йому хоч трохи краще жить. Він чув, що там, над морем широченним, Стоїть гора одна; На тій горі, під дубом височенним, Сидить всесвітній старшина; По-вченому Юпітером він зветься, По-простому ж — Нечипір Громовик, Як гримне — аж земля трясеться, Жахається і звір, і чоловік. — Піду,—сказав Осел,—хоч що вже буде! Побачимо, чи правду кажуть люде, Що нібито відвага сльози ллє, А в добрий час меди і вина п'є.— Прийшов, на гору зліз, низенько поклонився, А Громовик до його обізвавсь: — Чого се ти тут опинився? І як се ти сюди пропхавсь? — Приволокла лиха година! Сміється з мене всякий біс,— Жаліється Осел,— усякая скотина Дере передо мною ніс. От хоч і коні… збруя, бляшки, Коваль підкови їм кує, Прикраси їм усякі є — Побрязкачі, блискучі цвяшки… А я… отак, як бач, Хвіст теліпається, та й годі, Нема порадоньки, хоч плач… Владико! Змилуйся в пригоді! — Владика засміявсь, аж ліс застугонів; Покликав він Фортуниху Домаху; — Ану, лиш,— каже їй,— порадуй бідолаху, Щоб між людьми і він бринів; Ти начепи йому на шию срібний дзвоник; Нехай, радіючи, хвостом вертить, Як у болоті ополоник, І дзвоником бряжчить.— Зрадів Осел, у ноги повалився, Фортуниху у рученьку лизнув І так з гори чимчикувать пустився, Що трохи шиї не звернув. Побіг він навпростець, нічого не минає, Чи нива, чи баштан— не розбирає. Толочить і ламає. На вигоні телят перелякав; Ускочив у село — всяк очі витріщає, А він брикає, хвіст задрав, Аж куряву підняв, Собаки гавкають, і дітвора тікає… Цяцькований Осел придбав нову біду, Де не повернеться — усе не до ладу, Чи шкоду втне — не подарують, Почують, що дзвенить,— палюгою частують.

Осел прислів'я нагадав, А я до байки приладнав: Нехай не забувають люде, Що дурень всюди дурнем буде.